Продовження. Які в неї думки? або Ці кістки.

  - Це не ти!

Бо Серсі Ланністер бачить його очі, вони неприємні й злі. Він не відступає, бо не хоче її тут саму залишить.

А вона тільки й думає про янгола, янгола з сяючим лицем.

 Вона ж була бо певна, що сьогодні він прийде бо обіцяв, бо він Повинен.

 Кричить її душа, спалахує волосся... Але горить не та її коса, не врода... ні, палає лише її душа, без віри й злагоди. Та знову (коли він уходе) питається вона себе :

  - Навіщо ж я обрала?

Життя й усі ці речі? Хіба це все доречно? Хіба я винна в цім?

 Тінь постарілого лева з'являється та знов зникає.

 Вона плечима знизує, Серсі не дивиться на нього, не йде до нього.

 Які ж у неї думки?

"Може більш не жде"

 Кажуть, чекання то біль, а радість всієї любові та разлуки, то шо? Ніякої нема в цьому спокути.

 "Може більш не любе мене?"

 Не йде до шафи, бо там же ж ті кістки. Вона пам'ятає, це ж бо вона знає... і ховає, та й ховає ту шафку...

 Бо її лев цього не пам'ятає, може він й про холоднє чудовисько не знає? Не відає...

 Так він знову серед нас, лев тут, але лев спить. Почуття її спалахують, й вона торкається примари але чує гуркіт його дихання. Його чутно знов. Він виє...

 Невже він знову? День за днем вмирає...

Він й сам бачить й відчуває, що він сам, як і його дружина у полоні.

Сердце Джеймі стукотить, він готовий заволати...

 А десь там... Джон дивиться, але не розуміє.