Розділ 28. Місто Вітрів.

Катя.

Сил сперечатися з Джеммі не було, тому ми просто мовчки рвонули за ним. Кролик мчав наче скажений, великими стрибками наближаючись до точки, звідки доносився шелест вітру.

Цей підземний лабіринт здавався нескінченним. Я вже не відчувала ніг, хотілося просто лягти й не рухатися. Ще кілька хвилин, й тунель раптом розширився, а ми опинилися у великій напівкруглій кам’яній залі, посеред якої застигли у химерній конструкції три сталактити. Одразу за ними розходилися ще три коридори. Ми завмерли на місці, подумки міркуючи куди йти далі, і лише Джеммі наважився обійти ці колони з усіх боків.

— Ходіть сюди, я щось знайшов, — Кролик всівся перед одним зі стовпів й махав нам обома передніми лапками.

— Що там, Джеммі? — першим підійшов до нього Майкл.

— Тут якісь руни. Дев’ять квадратів, на деяких зображення вже майже стерлося, — промовив Кролик, перестрибуючи від однієї руни до іншої.

— І що це означає? — подивилася на Майкла, також наближившись до цих плиток на кам’яній підлозі.

— Не знаю, — стиснув той плечима й одразу отримав лапою по чолу.

— А хто це все вигадував? Це була задача твого відділу! — розлютився Джеммі, нагадуючи, що він не просто шукач пригод.

— Ну, тут є стріла, хвилі та спіраль… — почухавши потилицю промовив Майкл.

— Дозвольте мені, ми з Катею зрештою, розгадали чи не всі послання Старого Чаклуна, тут щось подібне, — вийшов вперед Девід. — Якщо ми вже пройшли тетрис та хрестики-нулики, то тут гра нагадує іншу головоломку, теж одну з найпростіших, до речі. Бачиш, люба?

— Це три в ряд, — здогадалася я. — Ми маємо утворити рядки, перемістивши руни, й, мабуть, після цього, з’явиться підказка, в якому з цих коридорів вихід до Міста.

— Молодець, — обійняв мене Девід, притискаючи до себе. — Так і є.

Наче на підтвердження власних слів, він витягнув планшет, де в списку завдань, зараз дійсно світилося активним «Три в ряд. Вихід з печери».

— Гаразд, — кивнув Кролик, стрибнувши на руку із зображенням спіралі. — Схоже, саме ця означає вітер. А, ну спробуйте, поміняти плити місцями, щоб в цьому ряді опинилися всі спіральки.

Як тільки ми посунули плитки, руни справді сяйнули зеленуватим світлом.

— Ого! Спрацювало! — зрадів Девід.

— Вчись, Бродяго! — буркнув Кролик, потираючи лапки.

— Та я вже зрозумів, — зітхнув Майкл. — Нам, до речі, в центральний коридор, — махнув чоловік рукою, й подивившись в той бік, ми побачили неонову стрілку, що застигла у повітрі.

— Біжимо! — холодний вітер вдарив в обличчя, а ще за мить ми вийшли назовні, опинившись на кам’яному виступі величезної скелі. Тут також дмух потужний вітер.

Перед нами простягалося химерне Місто Вітрів — величезні башти-вітряки, підвісні мости, які, здавалося, завислі прямо у повітрі, адже внизу, під нами, простягалися білі хмари. А за цим незвичним містом, далеко на горизонті, виднівся білий безкраїй простір.

— А там Крижана пустеля… — охнула я.

І не встигли ми оговтатися від минулого випробування як у повітрі тихо зашурхотіли пропелери. З-за однієї з башт випливли три невеликі сріблясті дрони з прозорими лопатями. Я уважно стежила як вони наближалися до нас, серце калатало так, що здавалося, ось-ось вирветься назовні. Але дрони не виглядали бойовими. Скоріше, нагадували розвідників, або місцевих охоронців, що уважно вивчали нас.

Дрони завислі просто перед нами, висвітлюючи нас зеленими променями, й раптом ми почули механічний голос:

— Шукачі пригод, вітаємо у Місті Вітрів! Але, на жаль, мусимо відмовити вам у проході через наш край. Та й навряд чи вам це вдасться, адже тут немає доріг.

— А як же тоді пересуваються мешканці міста? — спитала я, уважно стежачи за кожною з цих сріблястих машин.

— Роботам дороги ні до чого, — промовив нарешті той, що був по центру, підморгнувши нам зеленими вогниками.

— Але ми мусимо дістатися Крижаної Пустелі й продовжити наш шлях далі на Північ, — продовжила перемовини.

— Це буде непросто, адже Місто Вітрів не має звичних для людей засобів пересування. Чи володіє хтось з вас Силою Вітру?

— Мій аватар має силу води, — зітхнула я, повернувшись до хлопців.

— У мене взагалі нема нічого подібного, — промовив Девід. — Бродяго, Кролику, що у вас?

— Я лише старий Бродяга, — знизав плечима Майкл, — де мені тягатися з вітром…

— А ти перевір свої налаштування, — порадив Девід, й хлопці витягнули з рюкзаків планшети.

— Артефакт вітру, — прочитав Майкл та перевів здивований погляд на нас, а потім сунув руку у свою торбу, витягуючи з неї прозорий камінь в срібному обідку, всередині якого крутився вихор блакитного кольору. — Це що він?

— Схоже на те, — кивнула. — Можна глянути?

— Бери, — протягнув мені дивну магічну річ Бродяга. — Я навіть не знав, що у мене є така потужна штука.

— Ех ти, а ще розробник, — буркнув Девід.