Розділ 25. Переправа.

Ранок зустрів хмарами та прохолодою. Я вислизнув з теплого спальника та поспішив на річку набрати води, щоб зварити всім кави.

Зараз я мав змогу все детально тут оглянути. В ранковому серпанку річка виглядала зовсім інакше. Вода прозора, з синюватим відтінком, течія повільна, а от дно розгледіти було неможливо. Схоже, вона досить глибока.

Дерев’яний місток справді прогнив місцями, але все ще виглядав надійним та майже не хитався. Підійшовши ближче до краю, зміг розгледіти невеликий сховок у стовпа, на якому висів дзвін. Саме цей сховок мене зацікавив. Опустивши відро з водою на пірс, я посунув одну з крайніх дощечок, й аж присвиснув, побачивши знахідку. Прикритий старим листям та гілками, які я обережно посунув, я виявив невеликий дерев’яний човен на двох.

Під причалом також знаходилося щось на кшталт старого дерев’яного механізму: шестерні, мотузки, карабіни й невелике металеве кільце, прибите до стовпа. І саме до цього кільця була прив’язана мотузка від дзвону. Ба більше — від стовпа, на якому висів дзвін, тягнувся канат через всю річку аж до іншого берега. Там теж була встановлена ринда.

— Дуже цікаво. Схоже, що ця переправа колись користувалася попитом.

Я витягнув човен на пірс. Він виявся доволі міцним, днище ціле.

— Підйом, шукачі пригод, — вигукнув, повернувшись до хатини. — Я знайшов човен й залишки переправи!

Майкл, що вже також встигнув прокинутися й тепер нишпорив по нашим рюкзакам у пошуках їжі, перевів на мене недовірливий погляд.

— Та невже?

— Сам подивись, — знизав плечима.

— І що ми зможемо швидко дістатися того берега?

— Ну, з цим ще треба вирішити. Човен витримає лише двох.

— Така собі перспектива. А весла хоч є?

— Точно! Весел немає, — до мене щойно дійшло, що я й справді не бачив їх.

— Ех, ти, — зітхнув Майкл та махнув рукою.

— Зачекай. Окрім човна під причалом є схований механізм та натягнута мотузка. Що як він працює на кшталт канатної дороги? Тоді весла не потрібні! — припустив я.

— Що за шум без бійки? — в кухні увійшла заспана Катя.

— Доброго ранку, — усміхнувся до неї. — У нас є човен. І канати.

— До біса човен, спочатку кава, — подивилася на мене дівчина. — Потім подумаємо над цим новим квестом.

— А мене спитати не хочете? — з’явився на порозі кухні наш любий Кролик Джеммі.

— А ти знаєш як пройти цю локацію?

— Ну, не зовсім, але маю припущення.

— Гаразд, розказуй! — Майкл підхопив Кролика на руки, а я все-таки зайнявся приготуванням кави.

— Отже, складемо все разом. Ми маємо канатну переправу, але замість кабінки лише маленький човник. — промовив Джеммі голосом справжнього директора. — Нас троє, з половинкою… Це якщо порахувати й мене. — він глянув на мене й на Катю.

— Та можеш себе не рахувати, — поглянула на нього Катя. — Але у нас ще є мопеди.

— Боюся, їх доведеться залишити. Їхню вагу той човен точно не витримає, — хилитнув головою я.

— Кепсько, але не критично, — додав Майк, роблячи ковток гарячої кави, чашки з якою я якраз розставив на столі.

— Якщо човен прив’язаний канатом до механізму, значить рухається тільки по натягнутому тросу, — продовжив розмірковувати Джеммі. — Але ми не знаємо чи він цілий, чи він дійсно зможе дістати до іншого берега, й ми не застрягнемо посеред річки.

— Слушна думка, — підтримав Кролика я. Тепер вже ідея з переправою не здавалася мені настільки райдужною, якою я встигнув її уявити.

— Майкле, розкрий таємницю коду, що тут треба зробити? — подивився на нього Кролик.

— Та кажу ж, я не причетний до цієї локації! — зітхнув Бродяга. — І не треба мені постійно нагадувати про мої помилки.

— Вибач, але якби не твої експерименти… — почав говорити я.

— Хлопці, не треба, — зупинила нас Катя. — Ми разом проходимо гру. Ви краще записуйте все та фіксуйте. Код відновиться, а ви знатимете всі ці локації й може навіть вдосконалите тут щось.

— Ти права, — зітхнув Девід. — Нам дійсно не варто зараз про це. Якщо всі готові, то пропоную всім разом оглянути причал та човен й вирішити хто першим спробує на собі переправу.

Ми вийшли на причал. Майкл кинувся до човна оглядаючи нашу знахідку.

— Виглядає й справді надійним. Давайте так, я першим рушу на той берег, а ви слідкуєте за довжиною канату. Раптом що, ви зможете мене відтягнути. Вдвох це точно буде зробити простіше.

— Ти впевнений?

— Абсолютно. Я не дозволю вам ризикувати.

— Ну, гаразд. Що ти думаєш про це? — я вказав на механізм, захований під дошками.

— Шестерні… Ну, все зрозуміло. Це примітивний механізм. Допоможи спустити човен. Зараз покажу.

Я кивнув й ми вдвох обережно опустили човен на воду. Майкл одразу в нього стрибнув, слідом з ним забрався й Кролик.