Розділ 22. Зустріч з Білим Вовком.

Катя.

Мені здавалося, що ми ледь просуваємося, й цей ліс ніколи не закінчиться, хоч ця дорога була наче спеціально побудована — цікаво, який квест планували тут розробники цієї локації?

Після зустрічі з Бродягою ця гра наче знову змінилася. Ми не зустрічали ігрових персонажів, не отримували нові завдання, й навіть в наших планшетах у характеристиках персонажів нічого більше не змінювалося.

Ми взагалі все ще у грі чи як?

Але як тільки я про це подумала, збоку пролунав жалісливий рик:

— У-у-ур!

Я скинула швидкість, роззирнувшись на всі боки.

— Все добре, — проговорив Кролик, висунувши мордочку та оцінюючи ситуацію, вони далеко.

— У-у-у! — знову пролунало протяжне виття звіра. І наче у відповідь на нього донеслося: — Ау-у-а-у-у-у-у!

— Увімкни ближнє світло, — проговорив мені прямо у вухо Девід, обпалюючи мою шкіру своїм гарячим диханням. Його руки на моїй талії міцно стиснулися, він обійняв мене сильніше, але я потребувала цієї підтримки зараз. Серце шалено калатало, вилітаючи з грудей.

— Гадаєш, це допоможе?

— Має відлякати їх.

— На вашому місці я б не був таким впевненим, — знову відгукнувся Кролик.

— Джеммі, зізнавайтеся, що за квест на цій локації, — попросила я. — Ви ж куратор проєкту, ви точно знаєте що та де тут має відбуватися.

— Взагалі-то мав бути магічний бій з альфою, а ще тут десь захований магічний тотем, який ви мали знайти, або виміняти, але той збій та зміни в коді вплинули на всю гру. Я гадаю, ви це давно помітили, тож, тепер я й сам не знаю що й де на нас тут чекає. Гра повністю змінилася відтоді.

— Ох, — зітхнула я.

Виття пролунало знову, на цей раз дуже близько, а за мить дорогу нам перекрив величезний білий вовк, я ледь встигла загальмувати, щоб не збити звіра, зупинившись в пів метрі від нього.

Білий вовк дивився на нас своїми синіми, як небесна блакить очима:

— У-у-у! — промовив він та всівся на задні лапки, вичікуючи нашу реакцію.

Девід міцніше притиснув мене до себе. Поруч з нами зупинився й Майкл.

— Ого! Ну, привіт! — проговорив він до Вовка.

Звір подивися ще й на нього та обережно кивнув.

— Ти нас розумієш? — здивовано проговорила я.

Знову кивок.

— Чудово. Але ж говорити не можеш, правда?

Вовк хилитнув головою та навіть зітхнув чим викликав у нас посмішки. Ми перезирнулися.

Прекрасно. Тобто спілкуватися ми можемо лише питанням, на які можна відповісти або «Так», або «Ні».

 — Кролику, а ти нам допоможеш? — я витягнула з-за пазухи нашого Джеммі, який активно пручався.

— Чого це раптом? — невдоволено фиркнув Кролик.

— Ну, я думала, ти також зацікавлений у проходженні гри, — я не розуміла чому Джеммі вирішив ховатися від білого Вовка.

— Я боюся вовків, це природно, — лише відповів Кролик Джеммі та знову сховався у мене за пазухою.

— Залиш його, Катю, інстинкти аватара беруть своє. Дозволь мені поговорити з Вовком. Гадаю, настала моя черга виконати завдання локації.

— Добре, — знизала плечима я.

Девід мовчки спостерігав за всім дійством, але я помітила, що він витягнув свій меч, готовий до оборони та захисту. Але, здається, білий звір й не думав нападати.

Майкл зробив крок уперед, повільно, щоб не налякати звіра.

— Гаразд, — видихнув він. — Якщо ти даєш підказки, кивни.

Звір злегка нахилив голову:

— Так.

— Нам загрожує небезпека прямо зараз? — Вовк похитав головою.

— Ми в безпеці, — прошепотіла я, зчитуючи відповіді. Відчула, як Девід трохи розслабився, але меч не опустив.

— Ця небезпека пов’язана з альфою твого племені? — продовжив Майкл.

Кивок. Ми переглянулися.

— Альфа в цьому лісі?

І знову позитивна відповідь.

— Ми маємо перемогти його в бою? — це вже Девід вирішив приєднатися до розмови.

Вовк завмер. Повільно похитав головою. Отже, ні.

— Тоді… справа не в битві? — тихо припустила я.

Кивок.

— У тотемі? — швидко додав Майкл. — Нам потрібно знайти тотем?

Вовк кивнув.

Кролик обережно визирнув з-за мого коміра, все ж таки, цікавість перемогла.

— Тотем знаходиться на цій дорозі? — запитала я. — Звір хилитнув головою, а очі з сумом дивилися на нас.

— У лісі? — уточнила у звіра. Той знову кивнув.

— Далеко звідси?