Розділ 20. Той самий Кролик.

 Катя.

Ми провели в Білому місті ще один день, прогулялися його вузькими звивистими вуличками, але дійсно не зустріли жодного завдання, тож, вирішили продовжити шлях.

— Девіде, а де Майкл? — звернулася до свого напарника, пакуючи свій рюкзак. Думки про нього не давали спокою. Він досі не розповів нам про себе, не відкрився, і я боялася такою скритності.

— Пішов за мопедом. Адже твердо прагне продовжити шлях разом з нами.

— Щось мені тривожно, — поділилася своїми відчуттями. — Не хочеться потрапити в пастку. Тобі вдалося вирахувати хто він?

— Ще ні, — зітхнув Девід.

— Треба його запити, але обережно, й щось таке, що може знати тільки той самий Майкл.

— Я не був з ними близько знайомий. Хіба що в загальному чаті спілкувалися. Ти ж сама знаєш, що команда «GameForEver», розкидана по всьому світі.

— А ті Майкли, ти знаєш звідки вони? З яких країн? — не відставала я.

— Один точно з Австралії, з Сіднея, але то юний комп’ютерний геній, сумніваюся, що він би обрав собі аватар Бродяги.

— Ну, чому й ні, — знизала плечима. — А щодо інших?

— Майкл Вест живе зараз у В’єтнамі, він так само з Америки, а от третій уникав розповідей про свою країну. Іноді мені навіть здається, що насправді він не Майкл.

— Чому?

— Його англійська не така досконала, видно, що він не носій, хоч й дуже добре її знає.

— То, може, він десь з Європи, — припустила я.

— Можливо, — знизав плечима Девід. — Кажу ж, мене не дуже цікаво хто звідки, просто працюємо над одним проєктом, та й по всьому.

— Здається, я маю ідею, як спитати Майкла звідки він.

— Поділишся? — Девід уважно подивився на мене, а потім нахилився, щоб зав’язати свої берці.

— Все просто. Знаєш як в Австралії називають відомий на вест світ фастфуд?

— Який саме?

— Ну, McDonald’s.

— Гадки не маю, — знизав плечима Девід. — А що бувають різні версії?

— Авжеж! Ми його часто скорочуємо до простого «Мак», а от австралійці називають його не інакше ніж «Macca's». І це його офіційна назва на шостому континенті. Там всі таблички саме такі.

— Все одно не розумію, як тобі це допоможе.

— Зараз побачиш, — хитро примружилася я.

За хвилину в двері нашого будиночка постукали.

— Ну що, друзі, готові до нової подорожі? Я купив тут мопед по дуже гарній ціні. Тепер Містер Бродяга знову на колесах, — він весело засміявся. — А все ж таки я гарно придумав, скажіть?

— Так, хоча ми так й не зрозуміли звідки він узявся в Стоунсіті.

— Я йшов трохи інакшим шляхом, тому свій перший мопед купив ще на перших рівнях цієї гри.

— Майкле, скажи, а в Білому місті тобі не зустрічалося щось типу Macca's? Дуже хочеться їхньої картоплі…

— Ти любиш фастфуд? — моментально відгукнувся дід.

— Ну, не то щоб дуже, але іноді прям хочеться. То як?

— Ні, не зустрічав тут такого. Хоча ідея гарна, треба хлопцям підкинути, щоб домалювали.

Я лише усміхнулася, здається, ми на вірному шляху.

— Гаразд, друзі, поїхали вже, — Девід непомітно показав мені великий палець та підморгнув. Надалі розпитувати Майкла ми не стали, ще буде нагода побалакати.

— За кермом сьогодні — я, — Девід рішуче підійшов до нашого мопеда та всівся на водійське місце.

— Я не заперечую, — вмостилася за ним, обхопивши за талію.

Знову новий шлях та нова локація. Жодного дня без пригоди. З одного боку це тішило, з іншого страшенно втомлювало.

Ми швидко покинули місто, виїхавши на ґрунтову дорогу, яка за пару годин шляху дійсно вивела нас до лісу.

— Якщо вірити ігровій карті, тут живуть перевертні, — нагадала я Девіду.

— Головне, щоб не людожери, — повільно проговорив чоловік, а потім раптом різко загальмував, адже саме в цю мить дорогу нам вирішив перебігти… Рожевий кролик… — Та щоб тебе! — вилаявся чоловік, й обернувшись на мене, додав, — вибач, люба. Цей недозаяць!..

Тваринка між тим сиділа прямо на дорозі та дрібно тремтіла.

— Я в порядку, Девіде, — промовила я та зіскочила на землю. Майкл тримався позаду нас, тож, його мопед лише зараз наблизився й чоловік також зупинився з подивом вивчаючи ситуацію.

— Угу, — озвався він.

— Ти як, малий? — я сіла навпочіпки перед кроликом. Він дійсно був брудно-рожевого кольору й здавався мені дуже знайомим. Точно! Ми ж вже зустрічалися з ним, на локації недопрацьованого контенту. Він тоді ще також був недомальованим. Зараз він виглядав цілком справжнім. Але без того трикутного капелюха.

— Вибачте, — проговорив Кролик. — Я мусив вас зупинити, шукачі пригод.