Розділ 16. Тетрис.

Девід.

Я ще раз кинув погляд на незнайомця в плащі, а той повільно кивнув, наче на знак підтримки.

— Сміливіше, — пошепки проговорив чолов’яга в чорному.

Але як тільки я торкнувся наступної фігурки, ігрове поле розділилося на дві половини, й падаючих фігурок теж стало вдвічі більше.

— О, ні! — прошепотіла Катя, намагаючись встановити на порожнє місце свою та кидаючи схвильовані погляди на мою половину екрана.

— Здається, це і є та сама синхронність, — зітхнув я, знову торкнувшись фігурки та спрямовуючи її у потрібний рядок. Він спалахнув блакитним сяйвом, одночасно з тим, який утворила Катя.

— 3%, — замиготіли цифри, що з’явилися на кілька секунд на полі гри, й завдання знову змінилося.

— Спрацювало! — зраділи ми, перезирнувшись.

— Продовжуйте! Ви на вірному шляху, — підтримав нас загадковий чоловік, що височів за нашими спинами, уважно спостерігаючи за кожним рухом.

Тепер фігури падали швидше, й нам потрібно було встигати аналізувати ігрові поля один одного, щоб рядки утворювалися одночасно.

— А це не просто! — промовила Катя, помітивши нову «Т»-фігуру, що блокувала рядок, заважаючи встановити потрібну у проміжок.

Світлові «Г» та «N»-фігурки почали падати ще швидше, але ми спіймали цей ритм, утворюючи рядок за рядком.

— 25% — висвітилося на екрані, як винагорода за наші зусилля.

— Чверть пройшли, — посміхнувся до Каті.

— Не розслабляйся, рано ще радіти. Лови зиґзаґ! — майже крикнула дівчина, і я в останній момент таки вставив його в проміжок, утворивши цілих два рядки одночасно.

— Фуух, — видохнув я. — Встигли!

Швидкість знову зросла. І додалися ще дві нові фігурки. Але нам з Катею знову вдалося знайти спільний ритм, утворюючи нові й нові рядки.

— 45%...

— 53%...

— 60% — цифри майоріли на екрані, але я увійшов в азарт, зрозумівши логіку та радіючи тому, що більшість шляху ми вже пройшли.

І як тільки я про це подумав, поле раптом перевернулося, й тепер фігури не падали, а навпаки підіймалися вгору.

— Чорт забирай, ненавиджу цей варіант гри! — тупнула ногою Катя, спрямовуючи «Г» в потрібний проміжок.

— Аналогічно, — пробурмотів я, підлаштовуючись під нові правила.

Рядок знову замайорів блакитним сяйвом, разом з ним з’явилися цифри: «75%».

Додалася ще одна фігурка — вертикальна паличка, й вона здатна була очистити одразу чотири рядки, що, на перший погляд, могло прискорити проходження рівня, а з іншого, якщо не встигнути її пересунути — це майже гарантований програш.

— Лівіше, — крикнув Каті, глянувши на її частину екрана.

— Та я намагаюся, вона наче зависла, — обурилася дівчина. Я хотів їй допомогти, й відволікся, пропустивши свій зиґзаґ, що перекрив мені можливість утворити той самий рядок.

— Безодня! — вигукнув я.

— Девіде, без паніки, — спокійно промовила Катя, нарешті встановивши ту вертикальну фігурку в потрібному проміжку.

Її рядки зникли, а от мій тепер миготів червоним.

— Що це означає? — ми перезирнулися, але гра на екрані знову оновилася.

— 98% — з’явилися цифри та посипалися нові фігурки.

— Одна, друга, третя, четверта, п’ята, — і ось ще рядок, потім другий…

— 100% — засяяли цифри, а потім усе спалахнуло білим світлом.

Блакитний диск загудів, а на екрані почали з’являтися цифри:

«7-1-4-9-0-3».

— Це код, — тихо промовила Катя та подивилася спочатку на мене, а потім озирнулася до того, хто досі стояв за нашими спинами, уважно спостерігаючи за кожним нашим рухом та кроком в цій грі.

Дивний чолов’яга всміхнувся:

— Ви впоралися! Молодці, шукачі пригод!

— Справді? — ми перезирнулися та обійнялися.

— Я думав, це буде значно складніше, — прошепотів на вухо дівчині, але мене почули.

— Насправді, ні, — усміхнувся незнайомець. — Якщо відчувати ритм партнера та діяти одночасно, то все легко.

— А цей код? Ми маємо його кудись ввести? — перевела на нього погляд Катя.

— Так, — чолов’яга підійшов до нас. — Запам’ятали цифри?

— Авжеж, — запевнив Девід.

— Добре, — він повернув тричі наш компас, й той почав повільно обертатися.

— Введіть голосовий код після звукового сигналу, — проговорив механічний голос.

Пролунав противним писклявий сигнал, й незнайомець вказав на мене рукою, я кивнув та почав повільно говорити побачені на екрані цифри:

— «Сім-Один-Чотири-Дев’ять-Нуль-Три».