Уповільнення часу. Продовження

 Руки, які повільно тягнулися до неї в її спогадах були руками П'єтро, її милого П'єтро. Вона знала.

В неї з'явилася впевненість, що все налагодиться.

Хлопчик, крихітне створіння, підтримав її :

  - От побачиш! Все так і буде!!

 Дівчина схилила голову Він не блимав, він посміхався й махав їй. Щоб вона підійшла ближче, ще ближче...

  - Чому пахне єдинорігами?

  - Ти ж хотіла відчути себе, як раніше...

  - Чортівня... Та хто ти? Я не..все... все занадто, ти навіть не сказав, як я потраплю до свого П'єтро, як ти відведешь мене до брата - вона запнулася.

  - Я Чакі - руда голова стала трохи вище.

  - Ти просто не бачила мене, я вже давно тут. А тепер й ти тут! Ми зможено потрапити додому - він спробував смикнути її за руку.

 Відьма нахмурила брови, коли Чакі обмовився : "Що вони відстали."

 Так вони подолали ще декілька кроків. Дівчина вже ніяк не розуміла, бентежить або ж злить її вся ця ситуація. А погляд Чакі ставав все загадковішим.

  - Що ти там бовкнув, щодо прийняти й все таке? 

 Він промовив наступне :

  - Ти повиннна прийняти не тільки те, що всередині у тебе, але і те, що зовні. Ти сповільнюєшь не стільки мене, скільки себе! Хоча мий прошли вже сотню кілометрів.

Ти забов'язана прийняти те, що знаходиться тут... Ти ж не хочешь, щоб всі ці нелюди вирвалися.

 Вона зупинилася, немов від протягу, й тоді зрозуміла, коли почала обертатися. Місто спустіло й переменилося, о що до неї? Її і справді чекали. 

Така була реальність цього миру.

 Він тримав уламок синювато-брудного металу, стоячи в нерівному положенні з напів-відкритим ротом, щось прошипів. Лахміття на його плечах гойднулося, вне всяких сумнівів цей чоловік був не просто знайомим, він був її другом. У якомусь уповільненому режимі він попрямував до неї, м'яка, невимушена хода та оскал. Невже ж Чакі пропав ?

 Що ще їй залишалося? Повільно відсуватися, чи все ж переконати змусити Кепа ?

 З його ноги стікала кров наполовину оголене стекно було вкрите цвіллю.

  - Ти можешь цього не робити - вона схливнула та спіткнулася.

 Рука впал, як раз в той момент, коля поряд пролетіла чиясь фігура.

 Ноги Кепа у грязнючих спортивках підігнулися. Чакі, кинувся до чоловіка, щоб врятувати цигарки, які стирчали з карману.

 Обесилена вона промовила :

  - Де П'єтро?

 Крики Капітана Марвел стихли зовсім поряд, супергеройка не відповіла. А Ванда все дивилась вдалину розшукуючи очима Ніка Ф'юрі, адже вона от-от побачить його знову.