Уповільнення часу.

Занурення у власне божевілля, саме це сталося з Вандою.

Її другу половину просто розривало.

 Вона не змогла встояти, вона без усіляких прикрас зрозуміла, вона не змогла витримати цього.

 Крихітна чатина її вірила, що П'єтро живий. Серед перекинутих речей та лавок не було нікого. Куди вона потрапила? Чому Ванда тут блукала... Відповіді она не знала.

 Вона хотіла лише розшукати свого рідного, рідну людину, свого брата.

  - Не дуже й ти швидка. Звичайна примітивненька дівчушка.

Неподалечку, поряд з поглибленням були кущики світлі локони промайнули і відразу ж щезли. Вона повільно відволікається на звук кроків хоч і розуміє, що це не допоможе впоратися їй з її білью. Чорний пісок

 П'єтро знов наближається до неї, він зовсім не стурбований. Він зовсім не заклопотаний.

  - Як ще я можу обережно руйнувати роботів - він сміється. Так відкрито й щиро. 

Ванда не пам'ятає, коли це було в останній раз.

 Наближаючи сестру, хлопець оглядає рацію, прислухається. Ванда не засмучена, вона просто збита з пантелику.

  - Я справді хочу, щоби нічого не сталося. Адже... -

  - Нічого й не станеться.

 Рудоволоса усміхається, дівчина спокійна, вона просто одягла маску. А брат Ванди повільно говорить :

  - Якщо щось буде відбуватися до тебе Ртуть причить. Й урятує.

 Дівчина, всього лише закотила очі. Але зараз вона починає відчувати все інакше. Виліт, неначе якийсь постріл, почуває, що щось незриме вилітає з іі тіла. Ванда Максимова прекрасно розуміє, що вона не перебуває на початку свого шляху. Тут нема Таноса, але одне єдине слово, єдиний спогад про брата не дає їй спокою, адже Воно повертається. Його усмішка, його прекрасні очі й такі рідні, красиві руки. Чорний пісок.

 Чудотворний запах, та...

Хтось промовив це вельми обережно :

  - Повернути назад все хочешь? (Варто лишень прийняти)

 А вона все не могла відірвати погляд від тіл. Шматки тіл.

 Бути може вони незабаром зникнуть? Ванда відповіла сама собі :

   - Так це просто забутий сон, а вже після цього... Нічого не зостанеться, знов буде повна... Порожнеча.

 Фраза повторилася :

  - Варто воно цього? Йди за мною.

 Маленький хлопчик кудись зник, за мить руда маківка майнула вдалині. Вона почула його голос :

  - Давай за мною. Я друг! 

 Вона б може відмовилась, але їй не хотілося по закінченню декількох годин спостерігати одну й ту саму картинку. Спочатку потемнішає, а потім настане спустошеність.