- Епілог ? О так, любий

 Тьмяна бандероль та всілякі статуєтки привітали його мовчанням. Він вирішив не гаяти часу, деякі справи дуже важливі, тому щоб не марнувати час чоловік кинув пару словечок дівчині. Дєві щось невдоволено відповідала, поки їхня мати настирливо казала їй заткнутися. Трохи пізніше, Грета, вона ж найулюбленіша мати Джорджа Гарві все пропонувала йому чай.

 Він тільки кивав у відповідь... Було добре, що вони просто здивувалися, було добре, адже вони нічого не запідозрили. Тільки того й хотів Джордж, скинувши свій важкий одяг, він витряхнув рукава сорочки та витяг прибрав кілька сніжинок.

 Він й сам відчував, що не вгамується, тому все вислуховуючи матір, відповів :

  - Так, так, любонько я повернувся. Я ж вже казав про свій багаж...

 Він вже підіймався по сходах, коли обличчя Дєві посвітлішало, його мати нічого не сказала, адже Джордж був такий заклопотаний... Куди йому там спостерігати, як його сестричка шукає його погляд. У вусі щось смикнулось, і от обличчя Дєві розтягнулося у посмішці, а потім почувся якийсь звук у голові... І от з вуха дівчинки тече кров.

 У повітрі пульсувало слово, й це слово

 Покаяння.

 Джордж Гарві все не міг згадати де знаходилися його старі фото, а пізніше ж треба ще знайти старе приладдя.

 Усміхаючись, чоловік все розрахував, він розумів що усі подарункибудуть крихкі, бо то дуже кропітлива робота, робота над маленькими диталями. Він все наспівував,

 Чимчикуй, чимчикуй у любе місто,

там барвисто й гарно, 

там завжди все чисто...

 О так, йому потрібно було зробити все чисто й швидко. Щоб ніхто нічого не помітив, не здогадався. Похитуючи головою він розпочав своє нелегке діло, так подумки, він не одразу зрозумів... Тут потрібні були могутні руки.

 Піт та вода стікали з його волосся та очей. А десь у іншій кімнаті раптово, дуже раптово... Очі Грети закрилися. Чхання Дєві посилилося, але Джордж Гарві не розумів.

 Роздумуючи що робити далі, Джордж витердолонб, бо вона надто замастилася. 

Коли він був вже унизу, йому дозволили відкрити рота. Стікаючи слізьми, втікач стогнав. Минали години й хвилини. Скільки вже минуло? Скільки ?

Він помацав руку...

 А десь далеко деякий поштав приніс пакунок. Вже пізніше сім'я Селмонів наважилася відкрити... "Той самий подарунок."

 З пакунка стирчала товста, чоловіча рука.

 ... Він ткнув руку пальцем, точніше те, що залишилося від ліктя. Від марення та болю, Джордж обблювався.

"Ти ж хотів незвичайно провести час."

 До вух долинуло знову : Ти ж забажав веселощів!? Ти ж забажав мене??"

 Гомір від фігурки Сьюзі, гомір та вий... й знову той рик, знову все повторилося. Його родина завивала... Дєві ричала її шия зламалася. Тепер то Джордж усвідомив, він побачив Сюзі, як він тоді ласкаво її називав... Його Сюзі, котра була усміхнена, котра чекала його у весільній сукні. Й тут були люди, багато людей.

 Здавалося вони стирчали тут цілу вічність. Він та усі вон бачать Сюзі. Скло сює, але тепер там є деяка вм'ятина, й от знову...

 Будівля рихкає й скрипить, а вже пізніше Джордж Гарві мовчить й усвідомлює... От він новий світ, світ який буде завжди, і він вже став таким, таким як вони.

Джордж хоче ревіти, але йому не дозволено. Вони паплюжать його матір, його жінку... Яка тепер висить у повітрі й летить у стіну, а він бачить. Джордж, як і сама Сюзі вже знають, що вона зробила з ним у дитинстві.