Квітучі рослини

 Чи можно було полюбити, чи можно було щось змінити? Залишити Сюзі у живих, зилишити її жити, але він не зміг стриматися.

 Джордж Гарві був завжди жорсткий. Доволі прикро, що він не зберіг тіло.

 Ну а зараз, він тільки й робив що волав. Крик зсередини? Чи то лише марення, може так? 

 Насправді чоловік був майже відключений. Однак ця "людина" могла ще щось відчувать. А може всі його думки, то були лише нікчемні виправдання ? Маніяк мовчав.

Десь там він був, десь там у животі голос Сюзі все невмовкав, адже вже немолодий вчитель-маніяк по імені Джордж, вже знав. ВІН дивився та розумів, що то більше не його дім. Він вже не міг знайти вихід. 

 Так, той самий вихід. Відгадку.

Маніяк ненамагався спокутувати все. Треба лишень вибачитися перед батьками.

"Я повинен це зробити"

 Він не рухався, він змовчав. Гарві полишивши обід, відійшов.

 Чоловік навіть не звернув увагу на те, як Сьюзі. .. Та його остання жертва кріпла. Вона зростала у тілі, ( у його довбаному тілі) а ще вона хихотіла. Сміялася не припиняючи. "Майже все скінчилося". Він був певен, що зараз все заспокоїться. Схаменеться ? Певно ж так. Бо не існує ніякої магії, чи якоїсь там помсти.

 Руків'я ножа увійшло прямісінько у ніготь. "Хоч скільки не мий руки, а вони все одно будуть смердіти кров'ю."

ВІн підняв світло-зелені очі вгору, на цей раз Гарві нічого не відповів дівчині. Дівчинці, яка була усередині нього, та не змовкала, мов навіжена.

 Містер Гарві все дивився на великий, прямо-таки нескінчений стелаж. З тендітного дуже тендітного скла. Сюзі Селмон вирішила, що буде надто жорстоко кинути його пикою у скло. Його тіло вийшло на свіже повітря. Тепер Сьюзі дихала, як і він. Але чи надовго ?

 У цей раз на подвір'ї нікого не було, ніяких душ, ніяких дітей.

Лишень та сама яскрава квітка бузок.

 Одного разу, Джордж Гарві подарував квіти дівчинці. Маніяк вже не пам'ятав ім'я, але знав. ... Що для нього то були перші квіти, а для дівча вони стали останніми.