Початок

У лабораторії.

  - Усе своє життя він йшов до цього. І ці ліки не просто допомогли, це все...Воно покращило організм Майкл, але поки інкапсуляція не зробила більш небезпечною цю хворобу, її потрібно зупинити.

  - Інакше ?

  - Інакше місто паде. А вже потім... - Джеймс ляснув у долоні.

 Тим же часом у музеї сучасного мистецтва.

 Одне єдине слово заполонило її свідомість. Це було не прохання, а наказ. Усі думки зчезли. Зосталось тільки підкоритися послухатись.

 Половина верхнього поверху обвалюється. Будівля тріскотить по швах. Падаючи униз на стерв'ятника, очі Паркера уловлюють рух у правого вікна.

 Хвилину тому все приміщення заповнив крик дівчини.

Судоми мучили її тіло все сильніш. Тремтіння у всьому тілі й страх застилали темні очі.

 Викинувши з вікна одного охоронця, Морбіус розірвав іншого. На шматки й, відкинув тіло, став наближатися до дівчини. Відповзати назад не було ніякого сенсу. Чорний-фіолетовий спалах та звір вже навалився на неї. Істота приглушено загарчала, його дихання почастішало. Він доторкнувся до її шиї, почувся крик, котрий переріс у вий, що звучав все сильніше, він звучав й усе не зупинявся у неї у голові.

 Поглянувши на тріщини у стелі, Майкл відкинув її до (іншої) протилежної стінки, шарахнувся у сторону та завмер.

 Кашляючи й схопившись за голову, вона не промовила а ні слова.

 Тільки очі сяйнули у промінях сонця, коли вона побачила Людину-Павука.

 Відкинувши з дороги тіло підлітка, Стерв'ятник (продовжував) прибирати від себе шматки кирпичів та шпакліки. Довге чорне плаття було у крові й тмяних згустках, котрі, пульсуючи, нарощувалися унизую Маленькі шматочки глини й цементу були на волоссій коротких рукавах. Пил потрапив не тільки на шкіру, але й в очі.

 "- Це ще що за чудило" - подумалося Пітеру.

Хлопак зрозумів, що зараз його виверне причому повністю.

 Чорні очі Майкла Морбіуса зробилися темними, з малиновим відтінком, а вже через секунду стали червоними.

 "Йди" - наказ.