У лабораторії.
- Усе своє життя він йшов до цього. І ці ліки не просто допомогли, це все...Воно покращило організм Майкл, але поки інкапсуляція не зробила більш небезпечною цю хворобу, її потрібно зупинити.
- Інакше ?
- Інакше місто паде. А вже потім... - Джеймс ляснув у долоні.
Тим же часом у музеї сучасного мистецтва.
Одне єдине слово заполонило її свідомість. Це було не прохання, а наказ. Усі думки зчезли. Зосталось тільки підкоритися послухатись.
Половина верхнього поверху обвалюється. Будівля тріскотить по швах. Падаючи униз на стерв'ятника, очі Паркера уловлюють рух у правого вікна.
Хвилину тому все приміщення заповнив крик дівчини.
Судоми мучили її тіло все сильніш. Тремтіння у всьому тілі й страх застилали темні очі.
Викинувши з вікна одного охоронця, Морбіус розірвав іншого. На шматки й, відкинув тіло, став наближатися до дівчини. Відповзати назад не було ніякого сенсу. Чорний-фіолетовий спалах та звір вже навалився на неї. Істота приглушено загарчала, його дихання почастішало. Він доторкнувся до її шиї, почувся крик, котрий переріс у вий, що звучав все сильніше, він звучав й усе не зупинявся у неї у голові.
Поглянувши на тріщини у стелі, Майкл відкинув її до (іншої) протилежної стінки, шарахнувся у сторону та завмер.
Кашляючи й схопившись за голову, вона не промовила а ні слова.
Тільки очі сяйнули у промінях сонця, коли вона побачила Людину-Павука.
Відкинувши з дороги тіло підлітка, Стерв'ятник (продовжував) прибирати від себе шматки кирпичів та шпакліки. Довге чорне плаття було у крові й тмяних згустках, котрі, пульсуючи, нарощувалися унизую Маленькі шматочки глини й цементу були на волоссій коротких рукавах. Пил потрапив не тільки на шкіру, але й в очі.
"- Це ще що за чудило" - подумалося Пітеру.
Хлопак зрозумів, що зараз його виверне причому повністю.
Чорні очі Майкла Морбіуса зробилися темними, з малиновим відтінком, а вже через секунду стали червоними.
"Йди" - наказ.