Розділ 35. Смерть ще не кінець.

Ася повернулась в будинок Дениса. У своє тіло вона давно перехотіла повертатись, а от врятувати Аврору і мати окреме тіло для своєї свідомості, яка стільки пережила і розвинулась поза тілом і стандартною свідомістю стало новою метою.

— Сподіваюсь за моєї відсутності вони не наворотили справ, які я не розгребу, — подумала Ася і з подивом пройшовши пусте місце охорони безперешкодно зайшла в будинок Дениса.

У будинку панувала підозріла тиша й темрява. Жодного звуку, жодного руху. Ася озирнулася навколо, звикаючи до слабкого світла, що пробивалося крізь вікна. Роботизоване тіло Михи, в якому зараз перебувала її свідомість, рухалося безшумно, що давало їй перевагу — вона могла застати всіх зненацька.

— Це дивно, — прошепотіла вона сама до себе. — Охорона, яка завжди пильнувала вхід, кудись зникла. Щось тут не так.

Вона обережно рухалася будинком, прислухаючись до найменшого шелесту. На другому поверсі блимало тьмяне світло з-під однієї з дверей. Ася повільно підійшла до неї й легенько штовхнула.

У кімнаті, освітленій лише екраном комп'ютера, сиділа Аврора. Вона не повернулася, коли двері відчинилися.

— Аврора? — тихо покликала Ася, заходячи всередину.

Тіло Аврори здригнулося і повільно обернулося до неї. Обличчя, колись таке схоже на Асине через хірургічні маніпуляції Дениса, тепер здавалося напруженим і чужим.

— Миха? Що ти тут робиш? — голос звучав інакше, ніж раніше. — Схоже тілом Аврори знову чиясь свідомість керує.

— Я не Миха. А ти хто? Навряд Аврора.

— Це я, Горобець.

— Горобець? — здивувалася Ася, проте почала розпізнавати знайомі інтонації. — Що сталося? Де Аврора?

— Там де і раніше, куди їй дітись з власного тіла? — Горобець у тілі Аврори встав з крісла.

— А ти власне хто, якщо не Миха? Бо ззовні геть на когось окрім Михи не походиш.

— Я Ася. Довелось рятуватись використовуючи цього робота. А чому ти в тілі Аврори?

 — О, Ася. Давненько тебе не було. Щодо Аврори, ти ж сама знаєш, що вона не може керувати тілом самостійно після всього, що зробив з нею Денис. Я помістив дублікат своєї свідомості сюди, щоб підтримувати її життєві функції.

— Це через смерть Ігоря? Ти вже в курсі? А де твоє власне тіло? Я б могла замінити тебе в Аврорі. Бо в Михиному тілі я не зможу надовго затриматись. Боюсь що він будь-якої миті спробує знайти цього робота — тому він досить тимчасовий варіант.

Вираз обличчя Аврори змінився.

— З моїм... справжнім тілом… я почав тільки-но щось відчувати… щось відбувається. Я відчуваю це через наш зв'язок. Він в моїй кімнаті, але... — голос Горобця затремтів. — Щось не так.

Не чекаючи продовження, Ася кинулася до сусідньої кімнати. Горобець у тілі Аврори поспішив за нею.

В кімнаті була суцільна темрява. Єдине світло надходило від заштореного вікна. Там, розвалившись на кріслі в незручній позі, напівлежало тіло Горобця, опустивши голову на груди.

— Горобець! — вигукнула Ася, кидаючись до нього.

Коли вона наблизилася, голова Горобця повільно піднялася. Але очі, які дивилися на неї… Було в них щось моторошно знайоме. Щось, що Ася досить довго бачила в дзеркалі.  Ася відразу відчула це — відчула знайому сутність, яку вона сподівалася більше ніколи не зустріти.

— Ася, — голос звучав як Горобцевий, але інтонації, посмішка... І ці очі – рожеві очі, що, як жахливі ліхтарі світились в темряві Це був той, кого вона не очікувала колись ще побачити. Це був ВІН!

— Давненько не бачились. Все-таки прикінчила моє тіло? Але маю подякувати, без цього я б не дізнався про весь свій потенціал.

— Антивірус, — видихнула вона, відступаючи на крок. — Але як так вийшло? Тіло Ігоря померло. Ти мав зникнути разом з ним.

Тіло Горобця розтягнуло губи в кривій посмішці.

— Смерть — це ще не кінець, кохана. Особливо для таких, як я. Свідомість не гине разом із фізичною оболонкою. Вона шукає новий притулок.

Ася відчула, як холод пробігає її штучним тілом.

— Відпусти його. Це не твоє тіло.

— О, але ж ти й не уявляєш, наскільки ти помиляєшся, — злорадно засміявся Антивірус. — Це саме моє тіло. Тіло, яке мій батько створив для мене. Хіба ти ще не з’ясувала? Ти і твій брат — ідеальні резервуари для моєї свідомості.

— Брат? — здивувалася Ася. — Який ще брат?

— Як? Ти і цього не знаєш? Чим же ти займалась весь час? Лінива дівчинка. — Антивірус засміявся, смикаючись ніби у судомах. — Цей хлопчисько — твій брат-близнюк, Асю. Ви народилися в один день. Поки ти росла з матір'ю, його продали як непотріб. От тільки мій батечко не додумався з’ясувати, чому народилась дівчинка, адже він зробив все, щоб твоя матінка народила хлопця. Придурок, навіть не допетрав все перевірити, а я змушений був стільки часу мучитись у своєму тілі, хоча зовсім поряд ходило ось це – моє ідеальне вмістилище. Батя все спланував. Створив тіло, ідеально гнучкий мозок, здатний на багато чого. Проте він не передбачив, що дітей може бути двоє. Коли я дізнався, що народилась ти, не уявляєш який я був розчарований. Дівоче тіло? Справді? Але сьогодні з’ясувалось, що існує і чоловіче... Ото у долі дивне почуття гумору!

Ася приголомшено мовчала. Горобець — її брат? Це пояснювало так багато. Їхню схожість, яку вона підсвідомо відчувала. Дивне відчуття зв'язку.

— Тепер я нарешті житиму в тілі, створеному для мене, — продовжував Антивірус. — Без шизофренії, без обмежень, з повним контролем. Хіба це не прекрасно?

— Це не шизофренія робила тебе чудовиськом, Ігорю, — відрізала Ася. — Ти сам по собі гівно. Таким тебе виховав твій батько. Шкода, що я це зрозуміла, тільки коли ділила свідомість з тобою.

— Нісенітниці! — гаркнув він. — Я чудовий. І це мені багато дівчат казали. Не тільки до стосунків з тобою, а й під час. І запам’ятай вже нарешті, я — не Ігор. Я — Антивірус, і я забираю те, що належить мені.

Ася відчула, як чиясь рука торкнулася її плеча. Горобець у тілі Аврори підійшов ближче.