Розділ 34. Прорахунок

Горобець

Добре, що я передбачив багато варіантів подій. Аврора у своєму прагненні допомогти мені помститися за батьків втрапила у халепу, з якої я її вже досить довго безуспішно намагаюсь витягти. Тепер, схоже, ще й син Михи здох, бо інших варіантів того, що сталося, не існує.

Я відкинувся на спинку крісла і потер очі. Втома накочувалась хвилями, але відпочивати не було часу. В моїй пам'яті вигулькнув портрет моєї сім'ї — тато, мама, я і маленька Аврора. Як же давно це було... Коли я ще був просто Сергійком, сином кримінального авторитета, а не Горобченком, геніальним програмістом, який мстить за вбивство тих, хто його виховав.

Сподіваюсь, дублікат моєї свідомості, який я тимчасово завантажив в тіло Аврори, підтримає в ній життя, допоки я не придумаю, як повернути їй можливість знову керувати своїм тілом. Бідна Аврора... Скільки всього вона витримала через мене, чи, правильніше сказати, через Дениса. Він призвів до того, що ми маємо зараз. Коли після смерті батька я дізнався, що ми з Авророю не рідні, моє серце ледь не розірвалося. Але потім відкрилась нова правда — в мене є біологічна сестра-близнючка, Ася, про яку я навіть не підозрював...

Система на моєму комп'ютері видала сигнал — датчик повідомляв про зміни в стані Аврори. Я швидко переглянув дані на моніторі. Життєві показники стабільні, але свідомість все ще пошкоджена. Денис добряче постарався. Спочатку сам знущався, потім віддав її на розтерзання своїм охоронцям, а потім пошкодив її свідомість. Хотів знищити, але поки живе тіло, житиме і свідомість. Хай навіть травмована, але безслідно її прибрати неможливо. Щоразу згадуючи про все, що накоїв той мерзотник, я відчував, як моє серце наповнюється холодною люттю.

Іноземний актор, в якого завантажували свідомість Антивіруса, потроху наче отямлюється. Поки Антивірус володів його тілом, я не міг непоміченим підібратись до тіла, щоб викинути непроханого гостя і повернути господаря, але тепер це було легко.

Я досі не можу повірити, що Денис змусив мене завантажити дублікат свідомості Асі в тіло Аврори після того, як змінив її зовнішність пластичною операцією. Як же я ненавидів цього покидька за те, що він зробив з єдиною жінкою, яку я коли-небудь кохав. І хоча тепер я знав, що нас не пов'язували кровні узи, але роки, проведені як брат і сестра, не могли просто зникнути.

Але наскільки цікаво вийшло з "Антивірусом". Ще коли забирав дублікат свідомості Асі з серверів Михи, помітив невідповідності, а потім, провівши невеличке розслідування, втратив дар мови. Не знаю, що так вплинуло на свідомість Ігора, і як він здобув такі сили, бо навіть Ася після всього, що пережила, здається, не має таких потужностей, як мала схиблена свідомість Ігора, яка уявила себе чомусь Антивірусом. Все ж його сила і здібності мене лякали. А те, як він силою розуму зміг впливати на підвладні йому тіла!? Це ж неймовірно.

Я згадав той момент, коли Антивірус наказав Денису привезти тіло американського актора. Денис виконав наказ, немов слухняний пес. Тоді я ще не знав, що планує Антивірус, але тепер все стало на свої місця.

Цей іноземець взагалі за кілька днів став виглядати як у найкращі свої роки, а від старого, хай не немічного, але втратившого колишню привабливість тіла тепер не залишилось і сліду. Сподіваюсь, ці кульбіти з переносом свідомості не відобразяться на його психічному стані, і скоро я зможу зі спокійною душею відправити його додому в Америку.

Я підійшов до свого пристрою — маленького диска з голкою, який кріпиться на скроню. Моя гордість, мій винахід. Тонкий срібний диск лежав на оксамитовій подушечці. Скільки років я витратив на його розробку, скільки безсонних ночей... Він був досконалим — міг завантажувати, вивантажувати, переносити свідомість у будь-яке тіло, на яке причеплений такий самий пристрій. Саме за допомогою нього я врятував Аврору — точніше, її тіло, бо свідомість все ще була під загрозою.

Але є дещо, чого я не продумав. І це дивно, враховуючи мою жагу до помсти. Я хотів довести Дениса до межі. Щоб він плазував переді мною, втративши все. Щоб благав. Щоб отримав по заслузі...

І хоча все, що він мав, уже давно моє, і останні дні я прикидався, бо план усунення Антивіруса ще не довів до кінця, та й хотів, щоб Денис довше страждав у ролі маріонетки надрозуму. Але мене випередили з усуненням Ігоря. І що далі робити?

Я підійшов до вікна. Вночі простір навколо виглядав інакше — темне небо мерехтіло тисячами вогнів, немов зачаровуючи спокоєм. Але я знав, що спокій — це лише ілюзія. Десь там, у будівлях, що належать Михі, все ще лежить тіло Ігоря. Цікаво, Миха вже знає, що його син мертвий. Хотів би знати, як це все сталося. Можливо, якось дізнаюсь, хоча навіть якщо ні, то байдуже. Головне, що Миха отримав по заслузі. Проте, чи достатнє це покарання за все, що він зробив?

Я повернувся до столу і знову переглянув дані про стан Аврори. За всі роки нашого життя, коли я вважав себе її рідним братом, я навчився приховувати свої справжні емоції. Але біль за Аврору я приховати не міг. Згадав, як вона, намагаючись допомогти мені помститися Денису, втерлася до нього в довіру і стала його дівчиною. Як довго вона терпіла цього покидька... І як жахливо він з нею вчинив, коли дізнався про її «справжні мотиви». Добре хоч вона викрутилась, наплівши йому про зраду, і не видала, що вона донька Аслана. Інакше він навіть тіла не залишив би від неї.

Я стиснув кулаки. Денис заплатить за все. Він уже все втратив, але я хочу бачити його обличчя, коли він про це дізнається від мене.

Відвідавши Аврору, завантажена в неї свідомість відрапортувала, що з нею все гаразд, і недовге вибування з життя не нашкодило сестрі. Добре, що я був у будинку, коли все трапилось, і встиг поставити їй мою нову розробку для завантаження дублікатів свідомості або перенесення з одного тіла в інше. Треба придумати цьому пристрою якусь лаконічну назву, бо коли дійде до презентації, покупці потікають ще на першій частині назви.