Розділ 30. Про що ти?

Ася в тілі Ігоря розглядала себе в дзеркало. Хоч вона і звикла за час стосунків дивитись на свого хлопця без сіпання, споглядати себе в його тілі було моторошно. 
Тижні, що пішли на відновлення якої не якої рухливості видались жахіттям страшнішим за час проведений в цифровому просторі. 
Асі здавалось, вона краще б ще кілька років провела без тіла ніж стати заручницею цього. 
Сторонній голос в голові, що з кожним днем ставав голоснішим і нахабнішим псував існування. 
Вона здогадувалась, що Ігор дещо приховував від неї, коли вони зустрічались. Але таємницею виявився не батько - зло Миха, а шизофренія хлопця. 
- Вбий с-с-себе нарешті, звільни цей с-с-світ від с-с-свого жалюгідного іс-с-снування прошипіло в голові. 
Котрий раз дратівливо зітхнувши вона послала голос в далеке піше.
- Я тебе вже стільки пригнічувала, а ти все одно вилазиш. Я не збираюсь нічого такого робити, дивно, що ти не здаєшся. - відповіла темряві, що здіймалася клубами в голові й ховала власника голосу.
- Припини с-с-свої  с-с-страждання, зникни, розчинис-с-сь у небуттііііі...- шипіло все сильніше.
- А хто сказав, що я страждаю? - посміхнулась про себе Ася і залила уявну темряву, уявним бетоном. Голос знову зник, проте Ася знала, що він повернеться. І хоч ідея його знищення її все більше захоплювала, поки що, вона не хотіла цього робити. В її планах він міг відіграти певну роль.
У дверях кімнати, в якій була замкнена Ася, з'явився зло-Миха. Він щодня з'являвся, щоб принести тілу його сина зі свідомістю дівчини, їжу і перевірити фізичний стан. На його щирий подив відновлювалось тіло сина значно швидше, ніж коли відновлювалась справжня Ася. Здавалось, дублікат свідомості дівчини мав приховані можливості, і Миха - зло прагнув це дослідити. Але робити це поки свідомість в тілі сина не наважувався через страх зашкодити сину. 
Він все життя робив все можливе, щоб вилікувати хворобу сина, через яку загинула матір Ігоря і яка передалась малому. Але здавалось все діє проти Михи.
От і тепер замість того, щоб повернути свідомість сина в його тіло вийшло все зовсім по іншому. 
Можливо через те, що він не повністю дослідивши цифровий простір був змушений залити туди свідомість Ігоря, призвело до якоїсь неполадки й тепер його син вважав себе кимось іншим. І завантаження свідомості Асі у цифровий простір до сина не виправило ситуацію, але значно просунуло Миху-зло в його дослідженнях, щоправда, не в тому напрямі в якому йому було треба. Зате він тепер міг завантажити будь-яку свідомість в автономний носій будь то комп'ютер чи робот. 
Це допомогло йому непогано заробити на співпраці з Олегом Івановичем який відчайдушно шукав спосіб порятунку Борі, який замінив йому сина. При тому, що рідна дитина Олега вже котрий рік жила в цьому світі, але Миха приклав руку до того, щоб Олег про це не дізнався. 
Ночами совість часто мучила Миху, але він переконував себе, що робив це заради благої цілі. 
Ася з-під лоба зиркнула на Миху. Він вже звик до неприязні дівчини, що в тілі сина, що у її власному. Обидві ненавиділи його. І десь вглибині душі він розкаювався за багато своїх недостойних вчинків, але заради сина він був готовий знищити весь світ, аби тільки вилікувати єдину рідну людину, що залишилась у нього в цьому світі. 

Шалене кохання до матері Ігоря зруйнувало будь-які перепони, що заважали бути разом. Лише з її хворобою він не зміг впоратись і поклав своє життя, на те, щоб його сина не чекав такий же кінець як його дружину. Але через прикру подію все пішло шкереберть і тепер він розгрібає результати. 
- Твій сніданок. - сказав Миха і поставив тацю на стіл. Ася мовчала буравлячи Миху очима Ігоря. - І не зиркай так на мене. Сама винна, що тут опинилась. Треба було краще боротись за те тіло в якому ти хотіла залишитись. А тепер треба знову його ловити та міняти вас місцями.
- Якби ти не викрав мене, взагалі нічого такого не сталося б. Я б жила своїм життям. А ти все зіпсував. Хоча за дещо я все ж вдячна. Тепер піти заміж за твого сина в мене навіть думки нема.
- От і чудово. Не заради того, щоб ти моєю невісткою стала я все почав.
- А заради чого? - підібралась Ася в передчутті нарешті отримати хоч якусь відповідь від цього лиходія.
- Не твоя справа - гиркнув той і розвернувся у напрямку виходу.
- Що, навіть не поцікавишся здоров'ям синочка? - обійшла Ася чоловіка перегороджуючи йому прохід до дверей.
- Я і так бачу, що все гаразд. Твоя вдало модифікована на генетичному рівні свідомість здатна опанувати не тільки будь-який механізм, а і живе тіло.
- Ти про що? - здивувалась дівчина. 
Останнім часом Миха, чомусь, став більше проговорюватись чи то навмисно, чи випадково, але його необачно кинуті репліки викликали в Асі деякі підозри і її це бентежило. Детально побудовані плани дівчини могли бути знищенні через недостачу інформації, яку Ася вирішила добути будь-що.
- Нічого. - буркнув Миха і спробував обійти тіло сина, але Ася схопила його за руку.
Миха посміхнувся. 
- Ну як, вдається перенести свідомість у механіку? - кепкував він.
- Отже, ти не власною персоною до мене з'являєшся, а підсилаєш дублікат? - осяяло дівчину. - Але де в чому ти прорахувався. - відповіла з посмішкою. - Сам же щойно сказав, що можу заволодіти будь-яким механізмом. 
І дівчина скинула руки до голови робота і замружилась. Кілька миттєвостей робот Міха противився, навіть схопився за руки свого сина, яким наразі управляла свідомість Асі, але далі щось робити не став з остраху нашкодити своїй дитині. Ася цим і скористалась швидко завантажуючи свою свідомість в робота і закидуючи дубль свідомості Михи в його сина.
- Хотів бути з сином, будь ласка. Думаю "приємне" сусідство урізнобарвить твій час. - сказала Ася довантажуючи себе в нового носія і наостанок зруйнувавши стіну, що стримувала шизофренію Ігоря. 
- Хай ти й копія свідомості Михи, але на власному досвіді знаю, що копії також здатні страждати. Насолоджуйся. 
Злісно посміхнувшись дівчина штовхнула дезорієнтованого Миху в тілі його сина на ліжко, а сама вийшовши за двері закрила ті на ключ. 
Тепер їй треба було знайти можливість дістатись тіла дівчини, яка не виживе без присутності іншої свідомості. Але для цього їй потрібні союзники й уникнути протидії ворога, ким на цю мить був Миха, який ховався десь в нетрях будівлі.