Розділ 27. Друга і перша

Ася усвідомила себе, під час поцілунку з кимось. Відірвавшись від об'єкта цілування, вона побачила, що стоїть біля свого чоловіка і тримає у долонях його обличчя. Вигляд у Дениса був відсутній. Ніби тіло тут, а свідомість деінде.
Зазирнув у вічі коханого Ася легенько розтормошила його. Ніби отямившись хлопець подивився на неї. 
- Це нереально. - сказав він і вивільнившись з Асиних долонь підійшов до стіни й стукнувся в неї головою. - Неможливо! - вигукував він і знову й знову стукався у стіну.
Ася злякано підбігла до Дениса і схопивши з дивану подушку підклала її до стіни перед черговим ударом в неї хлопця.
- Денисе! Що з тобою?! - вигукнула дівчина. - Отямся, благаю! 
Хлопець зупинився і повернув навіжений погляд до Асі. Вона випустила подушку і почала задкувати. З її коханим щось трапилось, і вона не розуміла що. 
З моменту її вивантаження у тіло, з її свідомістю відбувались якісь чудасії, в яких вона намагалась розібратись. І з кожним таким відключенням вона все більше відчувала, що наближається до розв'язання питання.
Денис наступав затиснувши Асю біля стінки з божевільними очима, що вимагали розправи. 
Ася сповзла по стіні, стиснулась грудкою і закрившись руками запищала. Проти такого масивного противника фізично вона була безсила, а моральна протидія наразі була даремна. 
Вона відчула як її схопили за комір і потягнули догори. Ґудзики на сорочці почали відриватись, але завдяки цьому вона могла дихати. 
Ася подивилась в навіжені очі Дениса і в цей момент її власні очі знову набули червоного відтінку. Вона з легкістю відірвала від себе руку хлопця і прицільним ударом в груди відправила його у політ через всю кімнату. Потріщавши шийними хребцями повертаючи голову з боку в бік, як роблять боксери на рингу, підняла кулаки та наблизилась до збожеволілого хлопця. 
- Як ти посмів чіпати це тіло, допоки я в ньому?! - спитала Ася чоловічим голосом починаючи гамселити хлопця. - Попри все, що я показав тобі я ще й попередив у видіннях, що на тебе чекає не будь ти слухняним. І ти одразу вирішив нашкодити цьому тілу? - питав Антивірус з кожним ударом розфарбовуючи обличчя хлопця все сильніше червоним.
Це, на диво, привело Дениса до тями. Божевілля з очей зникло і з'явився страх. Він затулявся руками, намагався відповзти, скавучав, що більше так не буде, але Антивірус ніби не чув. Підтягнувши Дениса за пасок штанів назад до себе надсвідомість почала вже ногами лупцювати хлопця.
Здавалось ще трохи й останній дух виб'є, Денис вже ледь прикривався як очі Асі почали мерехтіти, то ставали знову нормальними, то червоними. Тіло випросталось і стояло нерухомо. Поки Ася боролась з поневолювачем свідомості Денис скористався моментом і виповз з кімнати з прагненням опинитись якнайдалі від лячної надсвідомості та знайти свою кішку, яка в усі погані чи страшні моменти для хлопця, могла заспокоїти його лише самою своєю присутністю.
       ***
Раніше.
Справжнє тіло Асі прийшло до тями в незнайомому місці. Біля голови дівчини працював прилад, який своїм монотонним попискуванням змусив Асю прокинутись.  Чомусь її слух був занадто гострим і навіть рух крапель в крапельниці сприймався як набат. 
Ася спробувала повернути голову, щоб огледітись, але сил взагалі не було. Ніби вона стала заручницею власного тіла.
"Власного тіла?!" - промайнула ляклива, але водночас обнадійлива думка. 
Останнє, що вона пам'ятала, як Миха втік кинувши її механічне тіло напризволяще.  А тепер вона, здається, у своєму власному тілі, яке дихає, відчуває і болить. 
Що довше вона була при тямі, то краще починала відчувати його. Спочатку руки. Попри дику слабкість їй вдалось трохи поворухнути пальцями. Потім дійшла черга до ніг. З кожною перемогою над власною слабкістю вона відчувала себе все щасливішою.
Хоч маска вентиляції легень сильно заважала вільному огляду обстави, дівчина не зважала на те і нарешті змогла обдивитись кімнату. Та була схожа на лікарняну. Побілені стіни зі стелею, з єдиним ліжком, на якому якраз і лежала дівчина. Поряд стояв стіл з галасливим приладом, що нещодавно розбудив Асю, навколо якого все було заставлено ліками. В ногах поруч зі спинкою ліжка стояла синя вішалка для верхнього одягу з розгалуженою короною вішачків, схожа на ту, якою Ася колись травмувала робота Миху. Білі двері за вішалкою зливались кольором зі стінами, але відблиск фарби виокремлював їх із загального фону. 
Ася напружувала м'язи так довго наскільки вистачало сил, і хоч вона розуміла, що за раз вона не зможе опанувати моторику тіла, що лежало без руху багато місяців, вона вирішила поступово добитись результатів. 
Головне якось приховати від Михи, що вона отямилась, щоб він знову не запхав її у цифровий простір. При огляді кімнати явних камер вона не побачила, тому тішила себе надією, що зможе дурити чоловіка до тих пір поки не зміцніє настільки, щоб втекти звідси. 
В замковій щілині почувся рух. Ася заплющила очі та прикинулась безтямною. 
Звук кроків повідомив про наближення до неї. Відчула пильний погляд. Стало некомфортно, але вона продовжувала лежати нерухомо і намагалась не затримувати дихання. 
Кілька хвилин панувала тиша, а потім прямо біля вуха пролунав голос Михи. 
- І довго ще ти плануєш прикидатися? Припиняй, я знаю, що ти отямилась. Я сам скасував тобі нещодавно седативні. Тож ти отямилась, я бачив на моніторі.
В цей момент дівчина подякувала долі, що хоч недовго вчилась на медика. Але поганим було - що про медикаментозну кому вона пам'ятала не все. В голові крутилась назва "шкала ком Глазго", але точні поділи симптомів вона згадати не могла. Після тривалої медикаментозної коми людина може по різному реагувати на світ від вегетативного стану до абсолютно нормального. І різниця в стані залежить від багатьох факторів. Враховуючи, що завдяки Михі, Ася була в штучній комі більш як пів року, негативні наслідки можуть бути незворотними. Але Ася попри все відчувала, що з нею все гаразд, а от Миха не міг бути впевненим у цьому на сто відсотків.
Тому вона удавала, що не реагує.
Миха ще постояв кілька хвилин, поклацав пальцями перед обличчям дівчини, а потім сказав:
- Ідея звичайно непогана, прикинутись, що ти у сопорі, але річ у тім, що монітор показує твою мозкову діяльність, і вона аж ніяк не схожа на людську у передкоматозному стані. Тому годі вдавати. Навіть якби я тебе протримав у штучній комі все життя, це ніяк не відобразилось би на твоєму самопочутті, я про це подбав ще багато років тому.
Ася здивовано подивилась на чоловіка. Про що він каже? Вона не могла зрозуміти, але маска на обличчі заважала спитати. Вона мукала намагаючись хоч якось звільнитись від маски штучної вентиляції, але через загальну слабкість і атрофію м'язів у неї не виходило.
- Що, тепер вже не удаєш безтямну? - посміхнувся Миха. - З'явились питання на які хочеш отримати відповідь? Ну що ж, спробуй. 
Миха обережно зняв маску з дівчини та відключив подачу повітря. Вичікувально дивився поки Ася збиралась з думками.
- Навіщо ви мене викрали? Чому це все відбувається? - приречено спитала дівчина.
- А ти собі не зраджуєш, так? Ті самі питання, що і протягом всього часу що ми разом. 
- Ми не разом.
- Ну як же ні? Я поряд з тобою, ти поряд зі мною. Хіба не разом? - і він знову посміхнувся викликавши в Асі напад злості. - Гаразд, хочеш знати? Ти мені була потрібна завдяки своїй унікальності. І я майже завершив свої досліди, поки не заявився твій дружок.
- Боря?
- До чого тут Боря? Денис, щоб йому. Все зіпсував. Всі мої напрацювання майже знищив. Добре, що я все копіював, от тільки систему в якій була твоя свідомість я не зміг врятувати. Проте я і так знайду де тебе застосувати.
- А може ви мене нарешті відпустите додому? Якщо комп'ютер з моєю свідомістю знищений... Стоп, як знищений? Я ж зараз у свідомості. 
- І що? Тіло без свідомості не може існувати. Та і твоя віртуальна свідомість весь час синхронізувалась з фізичною допоки мені не довелось вивозити твоє тіло з моєї бази. Добре, що сигналки заздалегідь спрацювали, інакше мої втрати могли бути суттєвішими. Але все одно є проблема, і без твоєї допомоги мені не обійтись. Свідомість мого сина втекла приєднавшись до твоєї цифрової свідомості. І ти маєш повернути їх...
- Що ви верзете? - приречено спитала Ася вкотре переконавшись, що Миха ненормальний. - Втеча свідомості, цифрова, фізична, тіло без свідомості. Про що ви взагалі? Якщо я у своїм тілі зараз, то кого я маю повертати? І як я маю знайти свідомість вашого сина? І взагалі навіщо мені щось для вас робити, якщо ви не збираєтесь мене відпускати сприймаючи як один з ваших експериментів, до того ж безпідставно. Ви просто мене викрали та знущаєтесь. Ще й намагаєтесь ввести в оману якимись дурницями про експеримент і мою унікальність. Відчепіться нарешті. Не хочете відпускати, то і на допомогу не розраховуйте.