Розділ 25. Угода

Різкий біль у скроні зник так само швидко як і з'явився. Денис розплющив очі, але кімнати не побачив. Навколо була суцільна темрява, він майже злякався, що осліп через дивний вчинок Горобця, але тут вдалечині побачив дві червоні плями.

Хлопець пішов на світло. На шляху він задумався щодо дивної поведінки підлеглого. Горобець виглядав і поводився відмінно від звичного. Тільки зараз Денис згадав його зверхній погляд і правильну, літературну мову. Це осяяння активувало його підозрілість. 

Він почав згадувати всі відхилення від образу простачка що вело його до невтішних висновків. 

Проте, що ближче він підходив до червоних точок, то більш розмитими ставали його думки стосовно підлеглого, поки в один момент взагалі не зникли. 

Схаменувся Денис вже опинившись майже впритул до вогників. Ногою він відчув щось м'яке і присівши обмацав це. На його подив цим м'яким виявилася Ася. Її стогін запевнив, що його здогадка вірна.

Першим потягом було схопити дівчину і тікати. Але опанувавши себе він відкинув очевидно безглуздий намір. Хлопець випрямився. Наразі його дедалі дужче бентежили вогники, що висіли над головою. Денис хотів піймати та роздивитись незрозумілі світляки, але його руку на злеті хтось схопив.

Захват був на диво міцний. Як хлопець не впирався, вирвати руку не виходило. Під час пручання для визволення руки, ногою він намацав твердий чи то стовбур, чи стіну навпроти себе й опершись ногами у неї, з силою потягнув. Раптово рука звільнилась і Денис не очікуючи такої підстави полетів додолу. 

З усіх сторін пролунав моторошний голос:

- Як мені все це вже набридло!

І увімкнулось освітлення. Денис затулив очі від яскравого світла навкруги.

Проморгавши Денис розгледів Асю поряд і підповз до неї та потряс. Дівчина не реагувала на нього.

Денис озирнувся і побачив перед собою чоботи та штани. Задерши голову він кинув Асю і з острахом відповз. Над ним бовваніли червоні очі що з глузливим мруженням дивились на хлопця.

Кремезний велетень ніби вийшов з дитячих спогадів Дениса. Він нагадував героя улюбленого серіалу з дитинства. Там був сильний і сміливий герой Тир Анасазі на якого Денис колись мріяв бути схожим. Тепер же мрія дитинства стояла навпроти та грізно дивилась на нього. Різниця була лише в очах велетня, вони були повністю червоні та ніби горіли полум'ям зсередини.

Денис дивився на чудовисько, пауза затягувалась. Зібравшись з думками хлопець підхопився на ноги й з посмішкою підійшов до гіганта і протягнув йому руку.

- Будьмо знайомі. Я Денис. - почав говорити хлопець. Варто було страху трохи зменшитись як до нього повернулась його зарозумілість і самовпевненість.

Велетень стояв мовчки розглядаючи Дениса як мошку на лобовому склі. Але Денису було байдуже. Він знав, що будь-яке питання можна вирішити, варто лише підібрати правильний спосіб. 

- Я так розумію, це ти причина дивної поведінки Асі?

Варто було вимовити ім'я дівчини, як простір розірвав її несамовитий крик.

Денис з роздратуванням подивився собі під ноги на дівчину в стражданнях, чим викликав зацікавленість велетня. Він клацнув пальцями й Ася зникла. Серед безмежного білого простору залишились лише Денис і велетень.

- Навіщо ти тут? - запитав гігант у хлопця ігноруючи його попередні слова. - Я бачу що тобі байдужа доля цієї дівчини, то що ти хочеш?

Денис побачив можливість. Денис за неї ухопився.

- Ми з тобою ділові люди, чи не так? Я впевнений ми знайдемо вигоди для нас обох. - почав здалеку заходити до бажаного.

- Коротше. В тебе не вийде гратись зі мною. - обурився антивірус на виверти хлопця. 

- Гаразд, хочеш прямо, тож давай. Ася нас не чує?

- Ні, вона заблокована у власній кімнаті тортур. Їй не до нас.

- Ой, як цікаво. От би і я міг так своїх ворогів покарати.

Антивірус посміхнувся словам Дениса. Він бачив в ньому споріднену душу і відчував, що разом вони зможуть накоїти багато цікавого. Тож він усміхнувся краєм губ і з поглядом в якому застигло очікування втупився в Дениса.

- Тож до чого то я? - схаменувся Денис. - Вона мій план для помсти Борі. Але її божевілля мені навряд чи допоможе в цьому. Те що відбувається,  після того, як її завантажили у живе тіло, це ж твоїх рук справа?

Антивірус задумливо дивився на Дениса граючи мускулами руки в якій тримав дерев'яний кийок. Його розважала ця людинка, яка була про себе надвисокої думки. Взагалі знайомство зі свідомістю людей його веселило. Вони вважають себе величними, незамінними, але навіть не уявляють всього.

- Хоч Асю я прибрав, але ми тут не одні. - сказавши це, схопив Дениса за комір, та зник у вихорі. – Сподіваюсь, ти не проти побути трохи відрізаним від тіла. - продовжив антивірус коли вихор розвіявся і вони опинились в невеликій кімнатці вікна котрої виходили на зоряний космос. - Твій підлеглий занадто зацікавлено вчитувався в нашу розмову, а так, я поки відгородив твою свідомість від тіла, тож хай наразі спробує тебе реанімувати, а у нас є хвилин двадцять для спокійної розмови. 

- Де це я? Що значить реанімувати? Ти мене вбив?! - вигукнув з острахом Денис. - Так ми з тобою не домовимось. Для реалізації моєї помсти я маю бути живим.

Велетень усміхнувся. 

- Не панікуй, в нас купа часу. Тож які твої пропозиції? Мене важко зацікавити.

Деніс зрозумів, якщо цей чолов'яга почав вибивати для себе преференції, то має власний інтерес, таким чином він у Дениса в кишені, тож хлопець може вертіти їм, як хоче. Варто було додумати цю думку, як антивірус голосно розсміявся.

- Ти, хробак під моїми ногами, вважаєш, що зможеш мною керувати? Ти просто не уявляєш хто я і на що здатен.

Денису було не вперше спілкуватись з вольовими людьми. Хоч велетень перед ним мало походив на реальну людину, він знав що зможе домовитись. - Проте, схоже, якимось чином цей чолов'яга знає, про що я думаю. - замислився Денис, і одразу отримав відповідь на своє питання.