Розділ 17. Втеча

Прийшла до тями Ася, висячи на гачку під стелею, куди її запроторив лихий звір. Тішило, що гак був широкий, і талія Асі вдало вмістилася всередині згину, тому гострий кінець гачка виднівся збоку і не шкодив дівчині.

Зрадівши, що в ній не з'явилося нових дірок, озирнулась. Кішки, не було видно у кубі, наскільки можна було роздивитись, висячи вниз головою. Схопившись за гак, що охоплював талію, спробувала вибратися з нього, але в неї нічого не вийшло. Метал щільно прилягав до тулуба, а вістря на кінці гачка впивалося в спину, варто було Асі спробувати підвестися. Марно поборсавшись, відпустила гак і знову повисла вниз головою.

Гак гойдався, Ася висіла, сумно опустивши руки. У голові крутилася тільки одна думка: «Чи все гаразд з Ніком»? Коли його вперше побачила, вона була ще новачком у цифровому просторі тож більшість часу проводила просто, як свідомість, без аватарного тіла. Подумавши про це, дівчина засяяла. Адже їй не обов'язково весь час тут мати форму. Поки перебувала в цьому світі вона встигла настільки звикнути жити в тілі аватара, що навіть забула, що їй він взагалі не потрібен, і як безтілесна свідомість, вона не має жодних обмежень.

Розчинивши аватар у порожнечі, відчула свободу та радість. Жодних обмежень і ніхто не зможе в такому вигляді її образити. Політавши по кубу, вона згадала про Ніка і хотіла переміститися до нього, але сила наміру цього разу чомусь не спрацювала. Ніби свідомість виявилася бранцем багряного куба.

Вдаряючись об грані куба, дівчина рвалася до свободи та свого цифрового друга. Раз по раз, випробовуючи куб на міцність, вона в результаті пробила дірку в прихований до цього прохід. Він був невеликий і круглий.

- На шину зсередини схоже – посміхнулася дівчина. Опустившись свідомістю до дірки, спробувала в неї проникнути, але нічого не вийшло. Було відчуття, що вона намагається протиснути виноградину у соломку для напоїв.

- Ніколи не відчувала свою свідомість гладкою, до цього моменту. – спантеличено дивилася на дірку Ася. "Чи може спробувати аватар? Раптом моя слабкість у цьому світі стане моїм порятунком?", подумки запитала сама себе, і створила новий аватар, заштовхавши в нього свою свідомість.

- Вийшло! - радісно вигукнула Ася, опинившись у проході. За стіною вузький лаз розширювався до повноцінного коридору. Всередині було темно - хоч око виколи, і світло падало тільки з багряної кімнати, звідки дівчина щойно виповзла.

Темрява не пробуджувала дослідницького інтересу. Спробувавши висвітлити силою думки коридор, усвідомила, що це марно. А ось спроба створити кулю, що світиться на долоні, увінчалася успіхом. Відпустивши одного світлячка вперед коридором, Ася створила ще з десяток таких самих, і відправила їх уперед. Те, що сталося одразу за цим, неможливо було передбачити. Весь тунель наче ожив. Зі стін вискочили різні інструменти, в металі яких відбивалася єдина мета: вбити все, що спробує пройти повз.

Ася злякано зойкнула. Звук від цього луною рознісся коридором і найближчі до дівчини пилові диски, з дзижчанням помчали в її бік.

Закричавши не своїм голосом, Ася розвернулася і побігла назад у багряну кімнату. Але за кілька кроків зупинилася. Діра, через яку вона проникла в цей коридор, зникла. Ася опинилася у пастці.

Диски з гострими зубцями летіли у бік дівчини, з кожною миттю скорочуючи дистанцію. Ася задкувала, доки не вперлася спиною в стіну. Закривши голову руками, вона зі страхом присіла і втиснулась у стіну.

Очікування, що її зараз розріже на безліч маленьких Ась, не виправдалося. Гучний звук, ніби металом провели по бетону, змусив дівчину звести очі догори. Перед нею стояла товста бетонна стіна, а пиляльні диски врізалися в стіну зі зворотного боку.

Ася підвелася і замислилась. Звідки взялася нова стіна та як їй вибратися з перекритого з усіх боків тунелю?

Відповідь на останнє запитання знайшлася досить швидко, коли зі стіни почав виїжджати металевий диск, який практично просвердлив ту наскрізь. Ася візуалізувала металевий круглий щит та приклеїла його на стіну, перекриваючи пиляльний диск. Вона розуміла, що і це не врятує від знарядь вбивства, що рвуться до неї, але це давало ще трохи часу подумати.

Погляд завмер в одній точці – на щиті. До дівчини дійшло, що стіну, як і щит, вона зробила сама. Різниця лише в тому, що щит створений свідомо, а стіна несвідомо.

Коли диски остаточно зруйнували стіну та знищили щит, план порятунку було придумано. Ася створила навколо себе кругові щити на повний зріст, і прикрившись ними пішла вперед. Що потішило, диски полетіли далі, минувши дівчину, і продовжили врізатися в іншу стіну, що вела до куба. Це означало, що диски діють по заздалегідь встановленій траєкторії, та не мають самосвідомості чи зовнішнього управління.

Дівчина просувалася вперед. Щити добре захищали від язиків полум'я, стріл і сокир, що виривалися зі стін і летіли в Асю. Відчувши себе у безпеці, задумалася.

- Виходить, Дзиґа встановив ці пастки раніше. 

Мабуть, передбачав мою втечу. Цікаво, хто все ж таки ховається за личиною моєї кішки та навіщо…?  

Не встигнувши додумати думку, дівчина усвідомила, що її ноги висять у повітрі. Ще мить і вона полетіла вниз, втрачаючи в польоті щити та самовладання.

- Аааа, - все, що почули стіни загадкового урвища, в яке впала Ася.

Хрускіт…

Хрускіт дав зрозуміти, що падіння вниз закінчилося. Злякавшись, що це хрумтять її кістки, Ася обхопила себе руками й швидко обмацала. Кожен її рух супроводжував хрускіт, і до неї дійшло, що хрумтить під нею, а не в ній.

Світлячки, що освітлювали все навколо, залишилися в тунелі над головою, а в місці, куди вона впала, стояла вже звична пітьма. Створивши нового світлячка, Ася замружилася від яскравості. Це дало їй час усвідомити, що вона побачила навколо і морально підготуватися, до того що вона зараз знову побачить, розплющивши очі. Те, що вихопив її погляд, перш ніж повіки закрили огляд, пробирало до тремтіння, і відкривати очі та бачити це знову Асі не хотілося.