Розділ 13. Неочікувана знахідка

Миха сів. Рани занили, а шматки тканини, якими він був обмотаний, вп'ялися в тіло. Навколо нікого не було. Криваві плями були по всій кімнаті, але доріжка слідів від маленьких ступнів вела до відчинених дверей.

Він встав. Голова запаморочилась. Піднята рука в пошуках опори зачерпнула повітря, і він знову впав на матрац. Тіло пронизало болем, вибивши повітря з легенів. Крекчучи та вдихаючи через раз, він підповз до столу і, вхопившись за стільницю, піднявся.

Потрібно було знайти зниклий механізм, керований людською свідомістю. Притулившись до стіни, щоб не впасти, він повільно побрів до дверей. Виглянувши в коридор, Миха свиснув. Починаючи з дверей навпроти, і всі наступні двері коридору, праворуч були розламані в тріски. За залишеними слідами він пішов у бік дизайнерських дверей.

Як і обіцяв майстер, двері виявилися міцними та непробивними. Ось тільки непокірне дівчисько це не зупинило, і це погано. Їй не можна нагору, інакше дізнається те, чого б не мала. Може, вона пішла вниз сходами, а не вгору. Але гуркіт зверху, вбив надію Михи.

- Що за одноманітність. – подумала Ася. - І тут купа непоказних дверей. Одна тільки відмінність: дивних, химерних дверей тут немає. Продовжимо досліджувати. - і з розгону врізалася в найближчі двері. Очікування не виправдалися. Двері хоч і виглядали ідентичним дверям на попередньому поверсі, виготовлені були схоже з металу.

Ася вирішила вчинити по-розумному і смикнула ручку. Двері на її подив відчинилися. Якщо судити з наповнення першої, відкритої кімнати на цьому поверсі, далі на неї чекає більше цікавого.

За відчиненими дверима стояв манекен, на якому був жіночий медичний халат. Ася кинулася до нього і вдягла на себе. Псих-Миха незрозуміло навіщо зробив їй тіло з анатомічними подробицями. Тільки накинувши на себе халат і застібнув на всі ґудзики, Ася відчула полегшення.

Хоч хімічних реакцій, які викликають почуття сорому, та інші емоції у дівчини, в цьому тілі не було, свідомість розуміла, що ходити в такому вигляді, без одягу, не добре. Тому халат її неймовірно порадував. Озирнувшись, вона побачила обідній стіл. На ньому лежав згорнутий килим. Біля стіни стояв поламаний стілець і лежав брудний черевик.

- Ця кімната, просто, як моє життя останнім часом, все поламано, все зруйновано і забруднено.

Ася вирішила, що варто подивитися у вікно. Це може бути корисною інформацією на майбутнє. Тим більше з цього боку будівлі вулиці вона не бачила.

– Дивно, що я на попередньому поверсі про це не подумала. - здивувалася дівчина, підходячи до вікна. Першої миті через яскраве сонце, що висвітлювало все навколо, зображення з камер потьмяніло. Але коли камери перефокусувалися на нове освітлення, Ася здивовано завмерла.

На неї з-за вікна порожніми очима дивився величезний залізний монстр, голова, якого була якраз навпроти вікна третього поверху. Ася позадкувала вліво. Зіниці гігантської собаки слідували за рухом дівчини. 

Кричачи та розмахуючи руками у спробі пришвидшитись, вона вибігла з кімнати, не оглянувши її повністю. У коридорі притиснулася до стіни й приклала руку до грудей. Жест був абсолютно безглуздим для механічного тіла, але досить звичний для дівчини в моменти, коли вона сильно лякалася і намагалася втихомирити биття свого серця в органічному тілі. Цей рух і зараз заспокоїв її.

- Та ні, такого не може бути. – помахала головою Ася. - Напевно, мені просто здалося. 

Вирішивши, що це, мабуть, всього лиш величезна скульптура, а рух очей їй привидівся, продовжила дослідження приміщень за дверима.

Наступні двері були зачинені, і вибити їх не виходило.

- Та що ж це коїться останнім часом? – сумно запитала себе Ася, присівши біля дверей. Пальцем задумливо колупала підлогу, намагаючись, для чогось, видлубати дірочку. Подібні рухи, на автоматі, завжди допомагали їй думати, та знаходити вихід. Заглиблюючись у свої думки, вона могла малювати каляки-маляки на папірці, смикати поділ сукні або робити ще якісь безглузді рухи. Звичка її фізичного тіла передалася й механічному. Ася сумно сиділа на підлозі, псуючи її. Бажання продовжувати громити та пробиратися до кімнат зникло.

Погляд блукав коридором. Подивившись на двері сусідньої стіни, побачила ключ у замковій щілині. Зрадівши, кинулася туди. Двері зі скрипом відчинилися. Усередині було багато цікавого, але нічого корисного. Купка картин невідомого художника біля стіни, диван, завалений всіляким ганчір'ям. Серед гори речей, Ася дістала спідню білизну, штани та футболку та змінила халат. Здивувалась, що розмір виявився саме для її нового тіла. Ще один манекен стояв біля шафи. На цьому манекені була тільки перука. Дивуючись, що все ніби спеціально підібране для її перетворення на подобу людини, вона напнула кучеряву, коротку перуку сірого кольору і подивилась у дзеркало вмонтоване в шафу.

- Ото у тебе кепський вигляд, Ася. – заговорила дівчина сама до себе. - Ти схожа на залізного дроворуба, який спробував прикинутися бабусею Червоного Капелюшка.

 - Чому в тебе такі залізні вуха, бабусю? - Це щоб сережки не носити, дитинко. – продекларувала Ася частину казки, переінакшивши під ситуацію, і загиготіла на всю кімнату.

Заспокоївшись, знову згадала, навіщо вона власне вирушила в подорож по будівлі та почала шукати аптечку, чи медикаменти. Її бентежило, що вона витрачає час на дурниці, коли треба рятувати людину. Копирсаючись у шухлядах комода, спробувала згадати, що сталося після того, як вона розбила шкалу темпераменту. Чи не посипалися за нею інші шкали, що могло пояснити її неадекватність? Але нічого такого згадати не виходило, крім того, що вона побувала у своєму тілі. А якщо так, то варто спробувати знайти і його.

– Там і аптечка може бути. А може, навіть, взагалі зможу назад у себе переміститися і втекти з цієї божевільні. Але, хай там як, доведеться обшукати всі кімнати підряд, щоб знайти необхідне. Варто перевірити, чи не підійде ключ від цих дверей до інших дверей у коридорі.

Примірявши, ключ до раніше замкнених дверей Ася знову засумувала. Але тепер маючи мету, вона не збиралась здаватися.