Розділ 12. Олег Іванович

Олег Іванович метався палатою. Медичний директор та лікар злякано притискалися до стіни. Досі тремтіли в колінах, від прочухана, влаштованого їм, Олегом Івановичем, за те, що вони не встежили за його другом. Єдине, що хоч трохи підбадьорювало, це те, що їм вдалося врятувати пацієнта, правда, не без допомоги та сприяння Олега Івановича. Завдяки тому, що він повернувся за барсеткою, що залишилася в палаті, Боря був врятований.

Повернувшись до палати, олігарх виявив псевдо медбрата, який фотографував посинілого Борю, що лежав на підлозі. Очі чоловіка налилися кров'ю. Його найкращого друга, людину, який був йому як син, намагався вбити якийсь дегенерат. Скрутивши невдачливого вбивцю, зчинив галас. Його гучний рик почули лікарі на кількох поверхах лікарні, і не лише лікарі. Навіть птахи з дерев з переляку розлетілися, хто куди.

Покровитель Бориса, зчинив ґвалту на всю лікарню. Зігнав лікарів до друга, що помирав, та наказав відкачувати. А сам взявши за шкірку, струснув негідника, що посягнув на життя Борі, і вкрадливо поцікавився, що той зробив з Борею. Від переляку несправжній медбрат прокричав:

- Пів грама морфіну ¹. Відпустіть, я не сам, мене найняли!

Олег Іванович подивився багатозначно на натовп лікарів, що завмерли навколо Борі, і  в якомусь заціпенінні дивилися на сцену, яка розгорталася перед ними. Заціпеніння змінилося на бурхливу діяльність, як тільки Олег Іванович звернув увагу на них. Хтось побіг за налоксоном ², інші підіймали Борю на ліжко і разом з ним бігли в реанімацію, на ходу намагаючись зменшити негативний вплив передозування.

Олег Іванович переконавшись, що його друг отримує необхідну допомогу, потяг душогуба з лікарні. По дорозі стукнувши його кілька разів об кути стін і відчинені двері, передав нелюда охоронцям, що одразу підскочили, побачивши керівника. Вийшовши з лікарні, вони сіли до чорного Mercedes-Benz GL.

В машині, пійманого, навіть змушувати не довелося. Він зателефонував замовнику і прозвітував, про нібито, смерть Бориса. Скинув світлини, котрі встиг зробити. Розповів Олегу Івановичу все, що знав, і навіть трохи того, чого не знав. Отримавши всю потрібну інформацію, владний чоловік повернувся до лікарні, а охоронці забрали виконавця невдалого замаху, у невідомому напрямку.  Удаваного медика що зазіхнув на життя на Борі більше не бачили.

Олег Іванович був злий. Ця агресивність затоплювала і шукала вихід. Зірвавши гнів на керівництві лікарні, він все одно не міг заспокоїтись. Борю врятували й це тішило, але він впав у кому. Занадто багато часу втратили, перш ніж почали надавати йому допомогу. Тепер були побоювання, що хлопець не виживе. Це бентежило Олега.

Для владного чоловіка, Боря був єдиною дорогою людиною у цьому світі. В молоді роки Олег Іванович втнув дурницю, і помилка пустила все життя під укіс. Каявся він досі, але змінити, вже нічого не міг.

У 23 роки він, молодий, але успішний бізнесмен, зустрів дівчину. Вона була чарівною, тендітною квіткою з великими, блакитними очима, кирпатим носиком та ямочками на рожевих ланітах ³. Її біляве, пухнасте волосся колихалося від найменшого руху і заворожувало, тоді ще Олежка, і пустунчика, як вона його називала. Її дзвінкий сміх звучав переливами дзвіночків і підіймав Олежці настрій щоразу, коли він його чув. Він бачив у ній янгола, що спустився до нього з небес. Оберігав від усього і намагався бути для неї найкращим. Вона помічала всі його широкі жести та дякувала з дитячою щирістю. З нею було так легко, так щасливо.

Через 6 місяців стосунків, вони стали близькими. Цей день він досі вважав найщасливішим у своєму житті, хоч і згадував зараз, його з гіркотою. Ще пів року стосунків з його ангелом пролетіли непомітно, і одного дня вона потішила його новиною. Він стане татом, повідомила дівчина йому. У той момент він думав, що лусне від щастя, що його переповнило. Підхопивши свій скарб на руки, він кружляв її, сміючись і цілуючи, і здавалося ніколи не відпустить. Він був щасливий ще місяць, доки не виявив у себе в поштовій скриньці конверт, від «доброзичливого невідомого» з фотографіями, що компрометували його наречену.

На цих світлинах, його непорочний янгол, була знята з чужим чоловіком, який її ніжно притискав до себе, нахиливши голову до її волосся. На наступному фото був будинок і вікно, в якому виднілося двоє людей, а на третьому фото картинка була наближена, і Олег побачив свого янгола в ліжку з ще одним чоловіком. Датовані фото були за день до того, як вона повідомила, що Олежка стане татом. Тоді його серце розбилося. Фундамент щастя та любові, закладений в серці за час стосунків був зруйнований. Усередині все скам'яніло. Тоді зник пустун Олежка і з'явився Олег Іванович – той, що вселяє страх у будь-кого, хто мав нещастя зустрітися йому на шляху.

Після того, що сталося, у ненависті на весь світ, Олег Іванович зробив вазектомію. Таким чином, він вирішив застрахуватися від повторення обману. Проте, як він усвідомив пізніше, застрахувався досить безглуздим способом, однак, тепер уже не міг нічого змінити.

А зустріч із цим хлопцем, який нагадав йому себе в молодості, повернула Олегу давно забуте, короткочасне почуття. Батьківське почуття. Те відчуття, коли від тебе залежить той, хто слабший і тобі хочеться його спрямовувати, оберігати та допомагати.

І зараз, будь-якої хвилини, Олег міг втратити свого названого сина, друга та соратника. Відколи його розбите серце скам'яніло, він уперше турбувався про когось так завзято. Він кидався, він зривався, він готовий був трощити від розуміння своєї безпорадності та необхідності сподіватися на інших. На лікарів, яким не було довіри. Навіть світилу сучасної медицини та своєму доброму другові він боявся довіритися. Але доводилось.

Всі ходили навколо Олега Івановича навшпиньки й боялися вдихнути зайвий раз, а він все більше і більше впадав у відчай. Біля палати Борі він поставив таку охорону, що навіть, якби хтось організував напад невеликої армії, не прорвався б. Але все одно на душі було неспокійно.