Розділ 11. Допомога

Ася дивилась на стелю, стеля дивилась на неї... Призабуте почуття фізичних відчуттів та болю охопило свідомість. Перевівши погляд убік, вона подивилася на свою руку. Її жива рука ледве ворушилася і відчувалася надзвичайна слабкість. Зосередивши зір на тому, що було причеплено до руки, вона побачила катетер і трубку крапельниці, що вела до нього.

– Приємний сон. – подумала Ася. - Хоча свідомість у цифровому вигляді начебто не спала, тільки відключалася. Невже, я якимось чином, змогла знову опинитися у своєму справжньому, рідному та улюбленому тілі?! Як добре...

У цей момент вона відчула, як її свідомість витягає з тіла. Це сприймалося абсолютно нереальним. Наче дроблячись на багато частин, її витягало одну за іншою і м'яко тягло кудись. Дівчина не відчувала дискомфорту чи болю у цей момент. На її подив почуття було приємним. Здавалося, що багато пір'їн лоскоче її зсередини, погладжуючи слідом за захопленою свідомістю. Востаннє моргнувши своїми справжніми очима, свідомість відлетіла в невідомому напрямку.

...Тепер відчувши те, що відчувала при включенні комп'ютера, коли її з глянцевого куба слідом за світлячками переносило до кімнати з безліччю камер, Ася розплющила вже механічні очі.

- І знову привіт несправжнє тіло і неприродний стан.

Знову знайома кімната. Та сама стеля і троси, що звисають. Але цього разу Ася на них не розгойдувалася. Вона лежала під кабелями на також знайомому матраці.

Ворухнувшись, виявила, що це їй дається набагато складніше, ніж попереднє перебування в механічному тілі. Натомість дівчина зазначила, що думки рухаються вільно і загальмованість зникла.

У спробі з'ясувати, чому тіло стало менш маневровим, вона підвела голову. Причина одразу виявилася. На ній лежало велике, чоловіче тіло, примостивши темноволосу голову на Асиних механічних грудях.

Дівчина вивільнила руки з-під тіла чоловіка, котрий розвалився на ній. Схопилася за його плечі та перекотила ліворуч від себе. Щось упало на підлогу, видаючи звук схожий на стукіт заліза об бетон. Сіла. Подивилася на чоловіка. Як і передбачала, це був Миха-Зло, але чомусь сплячий. Дивно, що він вирішив поспати не на матраці, на якому тепер лежав, а на Асі. Вона подумала, що використовувати її як подушку ідея, так собі. Та й дивний час Миха обрав для сну. За вікном ще день.

Вид чоловіка, що лежав нерухомо, відволік дівчину, від думок і питань, про її справжнє тіло, і то що вона була живою кілька миттєвостей тому.
- Цікаво, від чого він так стомився?

Перевівши погляд з його обличчя на тулуб, Ася завмерла. На сорочці Михи біля плеча та збоку тулуба розросталися все більше, значні плями крові. Ася подивилася на своє механічне тіло та скривилася. Її живіт і нижче, все було забруднене в крові. Вона різко приклала руку до шиї Михи. Тактильні датчики сприйняли пульсацію. Миха був живий, але непритомний.

Ася озирнулася. На підлозі валялася викрутка та пластикові пакування від якихось деталей. Мабуть, вони впали, коли дівчина зрушувала Миху з себе. Плями крові були по всій підлозі, і від дверей вели криваві сліди.

Перевівши погляд на двері, вона радісно скрикнула і кинулася до неї. Та була відкрита навстіж. Миттєво діставшись туди, Ася застигла у дверях і обернулася до Михи. Чоловік був блідий і слабо дихав. Ася повернула голову і подивилася в коридор. Він був довгим, з безліччю дверей. В одному кінці коридору безперервно блимала лампочка, ніби підморгуючи Асі та підштовхуючи до втечі. Вікно з іншого боку коридору пропустило промінь сонця, який проклав на підлозі освітлений шлях, мовчки вказуючи Асі кудись бігти. Вже зробивши крок, за поріг кімнати тіло завмерло. У далеких цифрових просторах відбувалася внутрішня боротьба добра і зла у людині. Похмуро опустивши плечі, Ася розвернулась і пішла назад до Михи. Переміг здоровий глузд, який вказував на те, що можливо тільки цей чоловік знає де її живе тіло, і як їй знову у нього переміститися. Якщо він помре, то можливо вона застрягне в цьому механізмі до споконвіку. Та й перед тим, як Боря перетягнув її до себе в університет, навчання на медика навчило цінувати людське життя. 

- А може, у мене просто стокгольмський синдром? - подумала Ася, розуміючи, що в будь-якому разі допомогла б цьому божевільному, котрий, наразі лежав, розпластавшись на матраці й стікав кров'ю. 

Присівши поряд з Михою, вона розірвала його рукав і задерла знизу сорочку. Швидкий огляд показав, що плече прострілене, а бік порізаний.

Куля пройшла навиліт, що спрощувало обробку рани. Ножовий поріз був неглибокий, але достатнім, щоб сильно кровоточити. Ася порвала сорочку Михи на довгі клапті, перетягла руку, щоб зупинити кров і перев'язала ножову рану. Порадувало, якщо в такій ситуації можна радіти, що поріз був вертикальний, і перев'язка стягнула краї, зменшуючи крововтрату. Поки перев'язувала, Ася перевірила кишені Михи в пошуках телефону, але все було марно.

- Який завбачливий дядечко. - потрібно знайти, чим обробити рани.

Вона піднялася з матраца і пішла на пошуки аптечки чи чогось подібного. У ящиках столу наскільки пам'ятала, нічого придатного не було, але щоб переконатися, ще раз його оглянула.
Згадавши, що коли розбирала з Борею фото, побачила ліжко з крапельницею, зрозуміла, що десь у цій будівлі мають бути медикаменти. У Асі з'явилася можливість обстежити будівлю, полоненою в якій вона була тривалий час.
У дальньому кутку коридору, як і раніше, блимала лампочка, але цього разу вже не так радісно. Проблемна лампочка була саме над дверима, що зовнішнім виглядом зовсім не вписувалися в загальну картину. Ася змогла насолодитися можливостями зору в цьому тілі, наближаючи дальні об'єкти та розглядаючи їх у деталях, при цьому не рухаючись з місця.

Ті двері були надто химерними. Різьблені рельєфи, опуклі зображення та позолота. Миготлива лампочка створювала відчуття, що двері світяться зсередини і переливаються як сніг на сонці. Все це здавалося абсолютно недоречним у сірому коридорі з безліччю однакових чорних дверей.