Розділ 10. Ворог

Денис лежав на ліжку у позі зірки. Однією рукою грав із кішкою гладячи ту по загривку і тикаючи пальцем у ніс зі словом "біп". Потім, коли витягнута рука почала затікати, перекинувся на бік і підсунувся ближче до свого єдиного на цьому світі друга. Подумавши про це, він засумував.

Народившись у забезпеченій сім'ї, на думку інших, менш щасливих людей, він мав би бути задоволеним, але з самого дитинства, для Дениса, все було навпаки. Він мучився і вважав себе геть знедоленою людиною.

З самого народження батьки передали його в руки бабусі, а коли її не стало, то з'явилися няні та обслуга, які в ньому бачили лише мішок грошей і ставилися добре лише у присутності батьків. Решту часу вони не гидували навіть лупцювати його, але батьки не сприймали скарги сина серйозно, вважаючи, що він просто вередує, а синці на тілі від того, що загрався і випадково вдарився. Так принаймні їм говорила няня, і батьки чомусь їй вірили на слово. А може, їм просто було начхати на сина. Як начхати було одне на одного. Кожен із них жив своїм окремим життям, офіційно залишаючись разом лише через бізнес та загальну сферу впливу.

І ніби нічого страшного, багато історій, де батьки не цікавилися дитиною, але існування Дениса псувало не тільки це і навіть зовсім не це.

Ставлення оточення, не лише рідних, а й кожного з ким він спілкувався, було поганим. Навіть якщо спочатку знайомства люди ставилися добре, згодом починали сприймати його, як ворога, і він не розумів чому.

Все, що з дитинства отруювало його існування, впливало і на його характер, який з кожним днем ​​ставав дедалі гіршим. Зрештою, він перестав намагатися утримати людей біля себе і не чекав, поки ставлення до нього зміниться, сам роблячи капості, щоб відвернути всіх від себе.

Тільки раз у житті він хотів змінити своїм принципам. Коли навчався в університеті, у нього з'явився друг, сусід по кімнаті, який, здавалося, не збирався від нього відвертатися і цілих три роки жили душа в душу. До того зламного дня, коли Денис остаточно перестав довіряти людям.

Був звичайний сонячний день і нічого, не віщувало нічого. Денис поспішав на пари та вирішив зрізати під вікнами навчального корпусу, тишком-нишком протопавши газоном, яким ходити заборонялося. Пригинаючи голову, він крався під вікнами аудиторій, марно намагаючись своєю яскраво-лимонною курткою злитися з не менш яскравою червоною стіною. Він сподівався, що йому вдасться уникнути всюдисущого охоронця та його легендарного прочухана, за прим'яту клумбу.

Під одним із вікон аудиторії Денис завмер зігнувшись в три погибелі, почувши голос свого найкращого друга. В очах спалахнули веселі вогники. Його друг, Боря, розмовляв із кимось, щось захоплено обговорюючи. Денис вирішив, підібравши момент, вискочити й налякати Борю, та його співрозмовників, а потім підколюючи один одного, забратися у вікно, зрізавши шлях, що залишився до аудиторії. Але почувши, що каже Боря, він зупинився.
- ...і цей невдаха наполегливо набивався у друзі. Моментами навіть було соромно дивитися на те, як він викаблучується, щоб отримати бажане. Але гроші батьків, не замінять людських якостей. Не зрозуміло, на що він тільки сподівається. Цікаво, що буде далі. Таке шоу я нізащо не пропущу. - і хлопці у вікні голосно заржали, з кожним смішком вибиваючи з Дениса віру в людей.
Він швидко пішов, упевнений, що його найкращий друг у такій манері відгукувався про нього, так і не дізнавшись, що Боря ділився враженнями про новий випуск реаліті-шоу. Вирвана із контексту фраза знищила те, що створювалося роками.
Того ж вечора, Денис вкрав проєкт Борі, над яким той працював кілька років, а всі проблеми, що були за цим, розрулив за допомогою батьківських грошей. Завдяки відібраним розробкам колишнього найкращого друга Денис знайшов зацікавлених, які допомогли йому з відкриттям компанії з виробництва роботів.
Ця компанія швидко вийшла на світовий ринок і зайняла провідні позиції. І ось воно, начебто, щастя. Але недовго Денис насолоджувався успіхом. Незабаром невелика фірма його ворога розрослася, і відкинула Дениса на задвірки. Від банкрутства врятували лише гроші батьків та найнятий невизнаний геній, який завдяки своєму розуму витягнув компанію Дениса з боргової ями.
Денис ненавидів Борю усією душею тож одного дня вирішив, що ця планета занадто мала для них двох.
Рішення позбавитися Борі з'явилося не в один день, але коли після чергового програшу компанії-конкуренту, Денис прийшов додому, він остаточно вирішив, що колишньому другові час піти на той світ.
Він почав цілеспрямовано домагатися бажаного. Але, Боря, ніби граючи, уникав усіх пасток і виживав у ситуаціях, у яких, це здавалося неможливим.

І все ж прагнення Дениса позбавитися Борі, або хоча б зробити йому боляче мало результати. Боря був змушений відправити своїх близьких кудись закордон, полишивши себе можливості спілкуватися з рідними. Він замів сліди так добре, що Денис не міг їх знайти вже багато років. Хоча це не заважало продовжувати спроби позбутися недруга іншими способами.
Денис дуже чекав, що остання спроба нарешті увінчається успіхом.
- Може хоч найнятий псевдо медбрат упорається. - намагався він себе переконати.
Від роздумів Дениса відірвав телефонний дзвінок.
Знявши кішку з живота, він встав і наблизився до столу. На екрані одноразового телефону з'явився номер виконавця.
– Слухаю.
- Замовлення виконано.
- Впевнений?
- Абсолютно. Тіло вже у морзі. Зараз надішлю фото.
Цими словами фальшивий медбрат відключився.
Через хвилину Денис почув звук повідомлення. На екрані висвітилися фото посинілого Борі. Похмуре обличчя Дениса спотворила усмішка.

- Ой, а що це за смурфік? - гигикнув хлопець роздивляючись світлини.

Кивнувши якимсь своїм думкам, він кинув телефон в електричну м'ясорубку і ввімкнув її. Телефон подрібнився, ламаючи заодно сам пристрій. Дениса потішило те, що відбувається. Настрій ставав все кращим і кращим.
- Життя, схоже, налагоджується. – сказав він коту, задоволено розтягуючись на ліжку у позі зірки.