Розділ 8. Розповідай

Коли до Асі дійшов сенс сказаного зло-Михою, той вже зник. Опинившись на самоті, вона насамперед кинулася до дверей. Це «кинулося» розтягнулося на добрих 3 хвилини, хоча до дверей було лише кілька кроків.

Як і передбачалося, двері були замкнені. Посмикавши ручку дверей, Ася з її новою силою в результаті просто відламала її, проте відчинити двері це не допомогло. Кинувши непотрібну ручку на підлогу, дівчина повернулася до столу.

На моніторі показувалися параметри її механічного тіла. Переглянувши дані, Ася зрозуміла, що засмутило її мучителя. Деякі програми працювали не так, як потрібно, десь не вистачало потужностей, а десь потрібної начинки. Вона могла б продовжити вивчати цікаву інформацію, але можливість отримати свободу, нехай і не у своєму тілі, їй здавалася на цю мить важливішою.

Інтернет було вимкнено, але приймач Wi Fi знаходив один сигнал. Ось тільки пароль Ася не знала. На сотій спробі підібрати варіант, дівчина здалася. Від відчаю вона навіть почала вводити паролі на кшталт: miha_kozel, merzotnui-vukrada4, але це було марно. Також не підійшли й нормальні паролі. Кілька десятків стандартних варіацій типу: 12345678, вона все ж таки ввела, але це нічого не дало, оскільки про свого мучителя, дівчина, зовсім нічого не знала. Як можна вгадати пароль, придуманий психічно хворою людиною? Там може бути така абракадабра, яка нормальній людині навіть у кошмарі не насниться.

Тому Ася вирішила вчинити інакше. "Швидкий" огляд кімнати не допоміг знайти Wi-Fi роутер, завдяки якому пошук пароля став би не потрібен, варто було лише кнопочку натиснути. Але Миха не дурень, це вона давно зрозуміла. Псих так, але не дурень. Оглянувши шухлядки столу, і зазирнувши під стільницю у спробі знайти записаний пароль, вона не досягла успіху. Але здаватися ніхто не збирався. Якщо пароль не йде до неї, то вона сама піде до нього.

- Напишу я прогу по підбору паролів. Сподіваюся, до пришестя Михи все ж таки встигну. 

Ася намагалася зосередитися на рядках коду, але її увагу постійно відвертав якийсь голос, що в голові постійно повторював її ім'я і часом переходив на крик…

…Боря розплющив очі. Яскрава сітка на темній стелі явно дала зрозуміти, що він не в палаті. Подивившись навколо, він побачив, що опинився в темному кубі, де в повітрі висіли картинки, схожі на значки тек та файлів, які можна побачити на екрані комп'ютера. Навколо цих тек була купа дивних людей, які дружно дивилися на Борю. На їхніх обличчях Боря не побачив привітності. Швидше настороженість.

Привітатись із ними, чи що? Чого вони на мене так вирячилися? - подумав Боря і позадкував якнайдалі від цих негостинних створінь. Вони нічого поки що не робили, і Боря зітхнув із полегшенням. Напружувала не тільки важка атмосфера довкола. Серед натовпу височів качок з чорним волоссям і палицею, через якого зникало будь-яке бажання роззнайомитися з різноманітною публікою.

Боря все задкував і задкував, але навколо нічого не змінювалось, ні відстань до людей, ні до стіни позаду нього. Він ніби тупцював на місці. Припинивши марні спроби збільшити відстань між собою та недоброзичливцями, Боря замислився.

Він розумів, що знову опинився десь у цифровому просторі. Виходило, що медбрат не такий і медбрат, раз присяга Гіппократа для нього порожній звук. Виходить, на нього вкотре вчинили замах. І здається цього разу успішно. Якщо він найближчим часом звідси не зникне, буде погано. Минулого разу, коли його серце зупинилося, лікар сказав, що минуло 3 хвилини, перш ніж серце знову забилося. За відчуттями, поки він був у цифровому світі, пройшло близько пів години. Тут час напевно йде швидше разів у 10. Хоча Ася ні про що таке, того разу, не згадувала. Хай там як, у його тіла є близько 5 хвилин, перш ніж мозок отримає пошкодження від нестачі повітря. Тож в цьому просторі він може залишатись менш як годину.

Минулого разу якимось незрозумілим способом він сам зміг повернутися до тіла. Але на цей раз одна надія на лікарів. Що вони знайдуть його вчасно і що вколоте медбратом можна знешкодити.

- А поки що треба знайти Асю. Запитаю у цих «добрих» і «зовсім нестрашних» людей, що до чого. Інших варіантів поки що не бачу. - вирішив для себе Боря і впевнено попрямував у бік натовпу.

Він підійшов до найменш грізного на вигляд хлопця, який стояв біля файлу з написом пам'ять. Потоптавшись трохи поруч, Боря запитав: - Не підкажеш, де я перебуваю?

Хлопець усміхнувся.

- Чому б і не підказати? Ти знаходишся у сховищі інформації.

- Класно. А ти випадково не знаєш Асю та як її знайти? Може вона серед цього натовпу? До речі, хто всі ці люди та чому вони на мене вирячилися, ніби я в них гроші вкрав? – завалив питаннями хлопця.

- Які ви цікаві, істоти ззовні. – здивувався хлопець. – Асю знаю. Востаннє як я її бачив, той бугай відправив її до карантину. – кивнув захисник на чорнокосого.

Боря запустив п'ятірню у волосся. За останній місяць цей жест став йому досить звичним.

- Де знаходиться карантин і як туди потрапити? - запитав він приречено.

- А сам як думаєш? Потрібно поводитися як шкідник, щоб захист спрацював і помістив тебе туди. Ось тільки навіщо тобі ризикувати? Асю ти таким чином не врятуєш. І якщо я правильно відчув, користувач, коли вмикав комп'ютер, почистив карантин. Думаю, Асі більше немає. Але це може тобі сказати тільки головний. Той чорнокосий велетень. Щоправда, зазвичай, до розмов він не дуже схильний.

- Я все ж таки спробую. - зітхнув Боря і попрямував до велетня, відчуваючи всередині, як горе заповнює його від сказаного хлопцем.

Підійшовши ближче до антивірусу, Боря відчув себе гобітом. У реалі він звик, що бачить в основному верхівки людей або підняті на нього очі. Тепер він відчув себе на місці таких людей. Монстр височив над Борею на три голови й зі злим глузуванням дивився вниз на хлопця, як на мураху, яку може будь-якої миті розчавити.

Борі стало незатишно, хоча страху не відчував. Піднявши очі на велетня, він спитав.