Розділ 7. "Дядько"

Олег Іванович сидів у кріслі медичного директора в глибокій задумі. Сам мед. директор примостився на краєчок тахти у своєму кабінеті й з благоговінням дивився на грізного чоловіка, що відібрав його крісло і стіл.

- Цей хлопчик почав приносити багато проблем зі своєю дурною закоханістю, - думав Олег Іванович. - Потрібно щось робити із ситуацією, що склалася, інакше, ця Ася стане яблуком розбрату і додасть мені головного болю...

Його роздуми перервав боязкий стукіт у двері. Вони відкрилися і з'явилася радісна фізіономія лікаря Борі. - Він прокинувся! - на емоціях закричав той. І увірвавшись до кабінету улесливо продовжив. – Олег Іванович, Борис кличе вас.

Зітхнувши з полегшенням, Олег Іванович підвівся зі зручного крісла директора, і владно пройшов повз людей, що завмерли.

Боря нетерпляче крутився на лікарняному ліжку. Олег Іванович вселяв страх не тільки своїм впливом і владою, але й сама енергетика у цієї людини була гнітюча. Перебуваючи поруч із ним, кожен відчував себе безпорадним кроликом перед грізним хижаком. Олег Іванович це знав і завжди користувався своєю перевагою. Навіть Боря, бувши людиною, не з боязкого десятка, почувався незатишно у присутності свого покровителя. Він був багато чим зобов'язаний цій суворій людині, але при цьому і сам Боря багато чого дав йому. На Борі трималася більша частина бізнесу Олега Івановича, і Боря був одним із небагатьох, кому Олег Іванович довіряв. Попри свою скритність і важкий характер, в Борі, він побачив надійного союзника, і багато років вони підтримували один одного і допомагали у всьому. Свій успішний бізнес Боря теж розпочав не без допомоги Олега Івановича. І, попри нерішучість перед Олегом, дружньої прихильності та теплоти до нього у Борі було більше.

У палату ще ніхто не зайшов, але Боря вже відчув шкірою наближення «дядька». Двері відчинилися, навстіж, ударившись об стіну. Олег Іванович ніколи не дбав про такі дрібниці й з'являючись у приміщенні захоплював його повністю не тільки габаритами, але й гнітючою енергетикою.

- Які люди! – гучним басом привітав Борю так званий «дядько». - Я такий радий, що ти отямився. Я всю лікарню підняв на ноги. Як ти себе почуваєш?

- Дякую Олегу. Твоїми молитвами, я в нормі. Ти не повіриш, що зі мною було, доки мене відкачували. - ляпнув Боря, і тільки потім задумався, чи це варто було говорити. Секретів від близького друга і компаньйона у нього не було, ось тільки в доцільності розповіді він був не впевнений. Але вирішивши, що Олег зможе його зрозуміти, він продовжив.

- О, зараз підуть оповідання у стилі «я побував на тому світі й повернувся»? – посміхнувся Олег Іванович. – Ну, розповідай, я весь в нетерпінні.

Боря усміхнувся. Сарказм Олега ніколи не викликав у нього негативу. Швидше, він вважав це характерною рисою свого друга. Він розповів Олегу про зустріч з Асею, спостерігаючи, як обличчя друга стає все серйознішим і закінчив із запитанням: - Що скажеш?

Олег Іванович проаналізував отриману інформацію. Судячи з розповіді, Боря так нічого і не з'ясував і взагалі його розповідь більше схожа на присмертне марення мозку, ніж на реальну зустріч у цифровому просторі. І все ж таки це варто ретельніше обдумати, вирішив Олег.

Але Борі він відповів інакше.

- У тебе друже мій, чудова фантазія, яка продовжує працювати навіть у критичних ситуаціях, так що твоя розповідь добре піде для написання книги, але з реальністю має мало спільного.

Боря поник. Хоча він і не розраховував на те, що Олег його підтримає, але й у те, що все спише на фантазію, не вірив.

- Так, ти напевно правий. - сказав Боря - Думаю, мені варто продовжити пошуки, не покладаючись на цю інформацію. - Про себе подумавши, що так він точно не вчинить.

Вони обговорили ще ділові питання, Олег Іванович розповів про новини, які Боря пропустив, поки був у лікарні й, пообіцявши завтра зайти, попрощався з Борею та пішов.

Боря замислився. Виходило, що з Асею він зміг побачитися тільки на межі смерті. Йому треба було ще хоч раз її побачити, але вмирати заради цього здавалося поганою ідеєю. Якщо з ним щось станеться, хто її врятує?

Поки Боря розмірковував про те, що сталося в палату, зайшов медбрат у медичній масці та приніс крапельницю на заміну тій, яка вже закінчилася у Борі. Змінивши скляну пляшку з фізрозчином, на розчин у поліетиленовому пакуванні він вколов у нього щось зі шприца. Сказавши Борі, що повернеться, коли крапельниця скінчиться, він спішно вийшов з палати. Ось тільки роликовий затискач медбрат перемістив у верх, через що розчин занадто швидко побіг у вену. Боря помітив це, коли по вені потекло надто швидко, а перед очима все почало плисти. Він схопився за затискач, прокручуючи ролик вниз, щоб уповільнити потік, але знепритомнів, впавши з ліжка і перевернувши стійку з крапельницею.