Розділ 6. Зустріч

З того моменту, як Ася застала свою копію із захисником, у неї з'явилося дивне передчуття, якого, згідно логічним висновкам, не могло бути, тому що не було тіла, тому й почуттів не могло бути. Але її щось дуже турбувало. І це не була совість чи щось подібне. Ася переживала, і з кожною годиною це переживання ставало сильнішим. Особливою інтуїцією Ася не могла похвалитися. При цьому вона завжди відчувала, якщо з її близькими щось траплялося. Ось і зараз вона переміщалася кубом і нервувала. І те, що ні зателефонувати, ні що-небудь з'ясувати, немає можливості, вибивало її з рівноваги.

По кубу виникали картинки її переживань. То машина збивала її близьких. То нові варіанти вбивства Ігоря. Зрештою, вона побачила каталку швидкої допомоги та Борю на ній. З усіх варіантів цей їй здався найменш ймовірним, оскільки про міцне здоров'я Борі можна було складати легенди.

Вона хотіла відволіктися від поганих думок, але останнє мариво не зникало. А потім узагалі продовжило розвиватися дивним чином. Каталка і медпрацівники, що оточили її, поїхала, а тіло Борі залишилося висіти в повітрі. Ася наблизилася до нього і провела рукою по волоссю. Вона відчула, як сильно скучила за рідними та за своїм найкращим другом Борею. У голові роїлися питання. Як вони без неї? Чи шукають її, чи вірять, що вона жива?

Якщо календар комп'ютера не бреше, то вона тут вже місяць, хоча за відчуттями набагато довше. Не могло все залишитися як і раніше. Ось, наприклад, Боря. Як він сприйняв її зникнення? Що він зараз робить? Чи зміг він укласти контракт з іноземною фірмою, з якою так хотів співпрацювати? Якщо так, то спільні розробки мали зробити з фірми Борі передову, яка стала б монополістом країни в подібного виду розробках. Це хвилювало і дратувало конкурентів Борі, які намагались будь-яким шляхом зірвати контракт.

Як вона хотіла бути з Борею в мить підписання контракту і розділити з ним радість цього досягнення. Але зла доля засунула її свідомість у комп'ютер, позбавила тіла і будь-яких надій на успішний результат. Цілий місяць злий Миха тримає її у підвішеному стані, так нічого зрозумілого не розповівши й не давши жодного натяку, на що їй варто сподіватися. Її життя зникло, перетворившись у жахіття на втіху ненормальному дядьку. Засмутившись, Ася нахилилася до Борі та обняла його. Тіло повільно опустилося на підлогу куба. Поки Ася притискала до себе Борю, він розплющив очі.

Він опинився в незрозумілому світлому місці в чиїхсь обіймах. Це було дивно. Останнє, що він пам'ятав, це різкий біль у грудях і як світ поплив, коли він ішов до машини. Він ворухнувся. Жодного болю не було і взагалі жодних відчуттів. Він спробував звільнитися з обіймів. Хтось настирливо притискався до нього, не бажаючи відпускати. Яка дивна ситуація, – подумав Боря. Де я і що відбувається?

- Хто ви та чому мене обіймаєте? - запитав Боря.

Обійми припинилися, і він побачив спантеличене обличчя Асі. Невже? Він нарешті знайшов її! Чи вона його? Не важливо, головне, що вона поряд. Але як це сталося? І де ж він?

- Ася, я так радий тебе бачити! Я так довго шукав тебе. Я вже втратив надію. Все зайшло в глухий кут. Але ти ось переді мною. Як це сталося? Ти була у лікарні, до якої мене привезли? Ти ховалась від когось? Навіть мене не попередила? - і не чекаючи відповіді, він стиснув її в обіймах.

Ася застигла не рухаючись. Через кілька хвилин вона вирвалася і недовірливо дивилася на нього.

- Якась дивна фантазія. – сказала вона самій собі. - Такого в житті не траплялося, а вигадувати таку ситуацію я не намагалася. Що відбувається? ...Зрозуміла! Миха-зло? Ти знову прикидаєшся одним із моїх близьких? Не набридло мене мучити? Коли ти вже відпустиш мене, чи хоч даси відповідь на питання? Ти хоч уявляєш як це, опинитися без тіла в цифровому просторі без жодного натяку на те, що на мене чекає і що з моїм тілом? За що ти так зі мною? Як можна так поводитися з людиною, яка нічого тобі не зробила?! - закричала, Ася і кинулася бити Борю у груди.

Очманівши від такого нападу, він упіймав її кулачки та глянув у вічі.

- Ася, про що ти? Це я! Боря! Твій друг Боря.

- Це твоя нова гра, так? Думаєш, я не здогадаюся, що ти маєш доступ до комп'ютера, і тільки ти можеш втілитись в образ моїх близьких? За що ти так зі мною? – запитала тихо Ася і заплакала.

Боря розгубився. Радість від зустрічі з Асею затьмарилася страшним припущенням. Він, схоже, не в лікарні, і Ася каже якісь нісенітниці. Невже він помер і опинився разом з Асею в пеклі? Але чому? Він може і робив якісь неприпустимі вчинки в житті, але Ася була мало не ідеалом. І стареньких через дорогу переводила і тварин рятувала і ще багато всього хорошого робила.

- Ась, ми що, у пеклі? - запитав він з сумом у голосі. Тепер уже Ася дивилася на нього з подивом, а він продовжив. – Я пам'ятаю, що знепритомнів через біль у грудях і моя охорона, мабуть, повезла мене до лікарні. Але це місце не схоже на лікарню, хіба що на кімнату в психлікарні, але з серцевим нападом у психлікарню не повезуть. Виходить, я помер і потрапив у пекло, судячи з твоєї розповіді. Але що сталося з тобою? Як ти загинула?

Ася позадкувала, відповзаючи від Борі з острахом дивлячись на нього.

– Я не мертва. Принаймні моя свідомість. Хто ти? Михо, ти вирішив придумати новий жарт? Не смішно.

Повисла напружена пауза. Обидва дивилися один на одного з підозрою та здивуванням. Першим порушив тишу Боря.

- Ася, це я, справжній Боря, твій друг. Чому ти мені не віриш? Я можу довести тобі. Запитай, що завгодно, і я відповім.

– Все, що я знаю, знає й Михайло. Він зацифрував мою свідомість і він може дізнатися все, що містить моя пам'ять.

- Почекай, тебе насильно помістили у цю кімнату, і знущаються? Мерзотники. Покажи мені їх, я їх знищу. – обурився Боря.

- Про що ти? Як ти знищищ живу людину, коли сам у віртуальному світі? Михо, це ж ти мене сюди помістив. Що ти задумав? – насторожено спитала Ася.