Розділ 2. Спогади

...Після багаторазових спроб наблизитися до стіни, Ася зрозуміла, що це заняття марне. Що дивно, ні болю, ні спраги, чи якихось відчуттів у Асі не було. Вона поступово почала здогадуватися, що сталося. Але це здавалося настільки неймовірним, що Ася не могла переконати себе в реальності того, що відбувається.

Подія такого масштабу вдалася б, не раніше, ніж через десятки, а то й сотні років. А поки що, перенесення свідомості в цифровий простір було неможливим. З усім тим, це здавалося найбільш прийнятним варіантом. Іншим і найбільш ймовірним варіантом з розглянутих Асею був варіант з її смертю, але цей варіант вона боялася і не хотіла враховувати.

Незрозумілий рух збоку відволік Асю від тяжких роздумів, одна зі стін куба почала чорніти, починаючи з середини чорна пляма, розрослася на всю стіну. Ася в напруженні чекала, що буде далі, хвилини повільно тяглися, але нічого не відбувалося. Вона перемістилася до стіни, хотіла простягнути руку, щоб доторкнутися до неї, але руки, як і решти тіла досі не було.

За бажанням Асі, свідомість, опинилася за кубом, у темряві. Попрямувала кудись уперед, слідом за безліччю світлячків, які з'явились, коли вона перетнула межу світла. Раптом вона побачила кімнату. Здавалося, ніби вона все бачить очима, але щось їй не давало спокою. І вона зрозуміла, що саме не так. У своєму тілі Ася бачила світ двовимірним зором. Тепер же роздивлялась кімнату, одночасно з різних ракурсів. Визначивши точки огляду, Ася подивилася однією з них.

- Це так дивно, бачити у кутку кімнати камеру, яка виконує функції зору. Багато камер у різних частинах кімнати та через кожну з них я можу бачити. Я можу бачити як об'ємну картинку, так і вид з однієї з точок. Неймовірно. Мою свідомість все-таки змогли зацифрувати? Де моє тіло і що за дядько сидить посеред кімнати та дивиться в монітор? - подумала Ася, побачив чоловіка на якого досі не звертала уваги. Таке сприйняття простору також відрізнялось від звичного їй у фізичному тілі. Якби вона зараз була в тілі, то чоловіка побачила б одразу. Така відмінність сприйняття зацікавила Асю і вона поставила собі помітку подумати над цим пізніше і вирішити, як це їй зможе допомогти в її роботі. Далі її погляд перемістився на інший цікавий об'єкт.

- Ще й комп'ютер такий незвичайний. Таких великих комп'ютерів вже давно не виробляють, все прагне до мінімалізму. 

Але, почекай, якщо мою свідомість зацифрували, то її потрібно розмістити на якомусь носії, оскільки людська свідомість досить об'ємна...

Схоже, цей великий комп'ютер, це я. Потрібно з'ясувати, що взагалі відбувається. Думаю, ця людина посеред кімнати, має хоч щось знати. Не просто так він тут сидить, ще й так бридко посміхається дивлячись у монітор. Що він там робить? - запитала себе Ася, фокусуючи камери на монітор. - Оце так! Малює в пеінті? Вже б краще фотошопом оволодів, пейнт йому в житті наврядчи допоможе. Дивак. Проте треба якось із ним поговорити.

Варто було подумати про це, і Ася виявила підключені колонки й спробувала створити звук. Помучившись зі створенням проги та синтезуванням голосу, вона заговорила.

- Кхм, раз, раз, ви подзвонили в божевільню, я вас уважно слухаю ... - пожартувала Ася.

Чоловік, мабуть, не очікував такого. Його аж підкинуло на стільці. Це виглядало так безглуздо, що Ася засміялася, чим ще більше налякала дивну людину.

-Хт-то тут?! Що відбувається? - заревів він не своїм голосом. Прозвучало це дуже гидко і мабуть, від страху високо. Якби Ася була у своєму тілі, це різнуло б по вухах, але оскільки фізичних відчуттів Ася не мала, це не принесло жодного дискомфорту. 

Її здивувала реакція чоловіка, бо якщо це він її помістив у комп'ютер, то, взагалі-то, не повинен був лякатися. Якщо це гра, то її сенс теж був незрозумілий Асі. Але якщо мовчати, то відповідей точно не отримати, і вона заговорила.

– Я Ася. Скажи, як я тут опинилася і де моє тіло?

Чоловік з нерозумінням закрутив головою. Він шкірився і клацав зубами так голосно ніби намагався ротом впіймати муху. В якийся момент Ася навіть почала турбуватися про цілісність його зубів. Однак його реакція взагалі була досить неприродною. Ніби він був собакою, чи наляканим котом, а не людиною. 

Ася була спантеличена. Через хвилину, зібравшись з силами, тремтячим голосом чоловік відповів:

- Яка Ася? Яке тіло? Де ти опинилася?

- Гм. Далеко ми таким спілкуванням не дійдемо. – подумала дівчина. - Мабуть, спочатку треба з'ясувати, хто він взагалі такий.

- Дядечку, ви самі хто і як опинилися біля цього комп'ютера?

Чоловік задумався. На його обличчі відбилися сумніви у власній адекватності. Загигикавши як дурник, він підстрибом вилетів з кімнати, так нічого і не відповівши. Були б в Асі пальці, вона покрутила б ними біля скроні. - Ну, і що тепер робити? - Запитала вона саму себе. Її питання пролунало з колонок. Відповіді від порожньої кімнати вона не чекала, але раптом зі сліпої зони ступив якийсь новий чоловік.

Так, у кімнаті, хоч камери начебто, охоплювали весь простір, виявилася непомітна для них ніша, в якій ховався незнайомий чоловік із незрозумілими цілями. Він схожий був на романа, а його очі як у шахрая, весь час сканували простір ніби у пошуку що б вкрасти. При тому, що його розслаблена поза показувала, що він тут хазяїн.

- І що ж тобі робити? - спитав він, передражнюючи.

- Ви знущаєтеся? - обурилася Ася. - Хто ви такий? Як і чому я тут?

- А що тебе не влаштовує? - ніби продовжуючи знущатися, спитав новоприбулий.

Навіть без тіла, Ася захлинулася словами, через обурення. Тепер вона відчула, як їй страшенно не вистачає пальців, щоб зімкнути їх на шиї зухвальця.

- Поки ти вирішила помовчати, я теж спитаю. Ти навіщо налякала... сторожа? В нього і так розуму в п'яті більше ніж в голові, а тепер, схоже, взагалі з глузду з'їхав. Знову мені доведеться з ним розбиратись. Як тобі не соромно? - спитав він з докором, але на його обличчі було видно, що він бавиться. Асі згадався епізод Сімпсонів, де Гомер душив Барта. Їй захотілося повторити той кадр у подробицях. Тільки одна людина за все життя її дратувала так сильно як зараз цей чоловік, і це дивувало. Вона завжди вважала себе людиною розумною і не схильною до імпульсивних вчинків. Але зараз, їй хотілося трощити, попри те, що емоцій начебто не мало бути. Цей момент її зацікавив і вона вирішила дослідити це пізніше. Наразі у неї були справи важливіше.