3

-  Так, мого кота. Не знаю чому та двері були відчинені й він напевно втік.

Приємно, що вона турбується про мене. Не вагаючись запропонував:

-         Давайте допоможу Вам його знайти. Мене звуть Тарас.

Одразу засліпив її своєю, сподіваюся, блискучою посмішкою. Так відбулося наше ніби випадкове знайомство. Ірина одягнулася і ми разом шукали чорного кота. Зрештою, запросив її у піцерію і там розмова зав’язалася. Нарешті я міг вільно говорити з нею. Ми провели разом весь день, було приємно, що вона ігнорувала усі дзвінки Івана, мені пощастило і напередодні вони знову посварилися. Не розумію чому вона досі з ним зустрічається. Ми гуляли, відвідали парк розваг і дівчина вже не згадувала про свого кота чи хлопця. Цей день виявився найкращим у моєму житті.

Ввечері, проводжаючи її додому, мене охопив тягар суму. Не хотілося знову ставати котом, проте ще чотири роки такого життя і на думку Ліди я спокутаю свою провину. Ірина зупинилася біля входу до своєї квартири, повільно перебираючи у руках ключі:

-         Дякую, що намагався знайти Сімбу. Сподіваюся він повернеться.

Вона поглянула на мене проникливим поглядом і розбудила нестримне бажання її поцілувати. Знаю, я не маю на таке право, але не володіючи собою я піддався спокусі й накрив її вуста своїми губами. Здивувався, коли вона відповіла на поцілунок. Це був найкращий поцілунок у моєму житті. Ніжний та обережний він сягнув вершини моїх мрій. Несподівано з моїх вуст прозвучало зізнання:

-  Я тебе кохаю! - Вона розгублено дивилася на мене, а я розумів, що в цю мить добряче налякав дівчину. – Я знаю, це дивно, але саме це почуття відчуваю до тебе. На жаль їду з міста. Маю таку роботу, що не можу тобі телефонувати чи писати листи, але навіть попри моє мовчання, знай – ти завжди у моєму серці. Мене не буде цілий рік, але якщо ти чекатимеш, то я повернуся першого березня.

В її очах прочитав німу відповідь – чекатиме. Не дав можливості їй щось сказати та поспішив до виходу. Боюся, якщо затримаюся на довше, то вона особисто побачить моє перетворення на кота. Ледь встиг вибігти на вулицю як одразу став чорним клубком шерсті з масивними лапами. Не зволікаючи повернувся до тієї, від якої так нестримно калатало моє серце. Знайшов її заплакану та сумну біля дверей квартири. Вона досі не зайшла всередину, наче чекала повернення Тараса, замість якого прийшов я.

Наступного дня Ірина припинила стосунки з Іваном, що мене неабияк потішило. Своїй подрузі вона розповіла про мене і відзивалася теплими словами. Я їй сподобався, проте, дівчина не вірила, що у мене загадкова робота про яку так натхненно розповів. Впродовж року вона ходила на побачення, але серозних стосунків так і не виникло. Нарешті знову настала весна і я перетворився на людину. Цього разу теж вийшов з квартири, але не чекав поки Ірина вийде з дому, а сам, коли перші промені сонця сягнули землі, подзвонив у дверних дзвінок. Сонна, з розкуйовдженим волоссям, вона відчинила двері та заклякла на місці. Несміливо промовив:

-  Я повернувся. Якщо хочеш піду і не набридатиму тобі своєю присутністю, проте все, що говорив тобі рік тому правда. Ввечері знову змушений покинути це місто і якщо ти погодишся провести цей день зі мною, буду дуже щасливий.

-  Я б з радістю, але сьогодні йду на роботу. – Мої надії згоріли до тла. І на що тільки сподівався? Знав же, вона працює і навряд чи захоче бачити мене після року мовчання. Уловив у її погляді нотки радості: - Хоча, я зателефоную і відпрошуся.

Цілий день ми провели разом і я насолоджувався кожним моментом. З Іриною мені було так добре, що зовсім забув про час, якого у мене не було. Стоячи під дверима її квартири та цілуючи піддатливі дівочі губи, розумів, мені потрібно йти. Неохоче віддалився від неї:

-  Я мушу йти. Повернуся за рік, в цей же день. Не знаю чи маю право просити про таке, але якщо чекатимеш на мене, буду щасливий.

Вона кивнула. Відчув легку ломоту в тілі й раптом все стало більшим. О, ні. Я не встиг й Ірина бачила моє перетворення. Дівчина зойкнула та приклала долоні до рота. Чудово, ще одну людину довів до божевілля. Кохана здивовано спостерігала за мною, а я боявся зробити зайвий рух. Нарешті вона змогла промовити:

-  Як же це? Я що закохалася у власного кота? Ти повинен мені все пояснити. Ти ж розумієш, що я кажу?

Я тихо м’явкнув. Досі не можу повірити – вона мене кохає. Кохає! Дівчина взяла свого покірного кота на руки та занесла у квартиру. На одному аркуші паперу написала слово «так», а іншому «ні» та розіклала їх перед мною. Почала ставити запитання. Я торкався лапою до них, таким чином відповідаючи на запитання. Вона дізналася, що я народився людиною і здогадалася, що раз на рік перетворююся на чоловіка. З того дня Ірина розмовляла зі мною як з рівним. Тішився, що весь рік у неї не з`явилося жодного парубка, схоже й справді чекала на мене.

Цього разу перетворення відбулося при ній. Вона пильно дивилася на мене, наче вивчала кожну рису обличчя, а потім прилинула у мої обійми. Я розповів усю правду про себе. Ірина обіцяла дочекатися. Вона виконала свою обіцянку і зараз ми вже як десять років одружені та виховуємо двоє дітей яких часто балує моя мати. Ми щасливі у шлюбі й щоб здобути це щастя її варто було лише зачекати.