2

Одного сонячного дня мій апетит розбурхав аромат гарячого хот-дога. Не задумуючись я попрямував туди, звідки доносився запах божественної їжі. Якби в минулому житті мені хтось сказав, що я так сильно хотітиму цієї булочки з сосискою ніколи б не повірив. Дивно, як швидко можуть змінитися цінності.

Біля житлового будинку з обшарпаними стінами, прямо на запорошеному тротуарі сидів чоловік та смакував цей делікатес. Світле волосся збите в клубки та досягало плечей, борода приховувала його щоки, а навколо зелених очей виступили невеликі зморшки. Брудні штани, тепла кофта, тоненький плащ, порвані черевики та специфічний запах дозволили припустити, що він безпритульний. Ах… а я вже розмріявся скуштувати шматочок смаколика. Розчаровано опустив хвоста. Спостерігати голодними очима за цим дійством було вище моїх сил. Хотів втекти якомога далі, як раптом цей чоловік відірвав шматок сосиски та простягнув мені:

-         Ходи сюди, маленький.

Не міг повірити своєму щастю. Радісно підбіг та нарешті спробував заповітну страву яка заволоділа усіма моїми думками. Дешева сосиска з неякісного м`яса тоді здавалася мені справжньою амброзією. Чоловік усміхаючись стежив як я їм. Не шкодуючи цінних крихт він відірвав ще й трохи булочки:

-         Пригощайся! Голодний напевно, он боки зовсім запали.

Я сміливіше наблизився до нього та продовжив свою трапезу. Не знаю чи правильно об’їдати цього безхатька, який і сам не славився зайвою вагою, проте мій голод вирішив все за мене. Смакуючи їжу не помітив як чоловік нахилився до мене, лише відчув - шершава долоня пестить мою спину.

Від тоді він часто мене пригощав і я не гребував такими частуваннями. Його колеги, з якими цей безпритульний розпивав міцні напої, називали мого нового знайомого Михайлом. Холодними осінніми ночами чоловік брав мене до себе під плащ і я засинав у нього на грудях. Хоч і від мого друга часто тхнуло алкоголем, проте поруч з ним я отримав тепле місце для ночівлі, у яке не завівав вітер та надійний захист від снігу. Повз мене проходило багато людей, проте мало хто зважав на моє існування, а цей чоловік не мав нічого і ділився зі мною останніми крихтами.

По моїм розрахункам скоро настане весна і нетерпляче чекав цього дня. Стану людиною й одразу запрошу Михайла в кафе, залишу йому гроші й цим хоч трохи віддячу за його доброту та турботу. Але таким планам не судилося здійснитися. Одного холодного ранку він не прокинувся. Я голосно м’явкав, проте ніхто не звертав увагу на мої крики.  Тоді, у відчаї, щоб якось привернути увагу, стрибнув на штани одного хлопця. Відбіг від нього у той бік де лежав Михайло і нарешті сталося диво. Парубок помітив бездиханне тіло та викликав поліцію. Припускаю чоловік помер від переохолодження. Так я втратив свого єдиного друга і знову залишився сам.  

Через кілька днів я перетворився на людину. Радість від цієї події затьмарювало відсутність мого товариша. Сам обідав у кафе, сходив в кінотеатр та почитав місцеві газети. Приємно знову говорити, коли тебе розуміють та відповідають. До матері вирішив не навідуватися, досить з неї попереднього мого візиту.

Опівночі знову став котом. Попереду ще п`ять років такого існування. Злився. Ліда відібрала у мене життя, покарала за нерозважливий вчинок. Тепер від дівчат триматимуся на відстані, а то ще на відьму натраплю. Доля наче посміялася з мене і вже приблизно через місяць у моє житті стрімко увірвалася дівчина. Того дня я безтурботно йшов по своїм справам як почув гнівний чоловічий голос:

-  Ану брись звідси, блохастий.

Хлопець підняв із землі камінь та жбурнув у мене. Біль пронизав мою передню лапу і я впав на землю. Відчув як по моїй передній кінцівці стікає тепла рідина. Дівчачий крик наче висмикнув мене із забуття та повернув до реальності:

-  Вадиме, ти що накоїв? Киця тобі нічого не зробила. Бачити тебе більше не хочу.

Здавалося, над мною схилився янгол. Ні, у цієї дівчини не було крил, звичайна зовнішність: акуратний ніс, тонкі вуста та русяве волосся яке масивними локонами спадало на плечі. Але її очі. Поглянувши в них я одразу забув про свій біль. Сині очі у яких застигли сльози нагадували тендітну волошку з краплями роси. Вона  обережно взяла мене на руки та поспішила на зупинку громадського транспорту і ми дісталися до ветеринара.

Мабуть, там мені та вкололи знеболювальне, оскільки після того полегшало, а лапу обробили та наклали гіпс. Перелом. Найбільше мене турбувало як я з ним зможу ритися у смітниках вишукуючи щось смачненьке. Але дівчина не залишила мене в біді. Вона принесла у свою квартиру та старанно піклувалася про чорного кота, якого, зазвичай, всі намагалися обходити стороною. Дала їсти, обробила від бліх і вошей, помила під душем. Боявся, що одужаю знову опинюся біля смітників, проте вдавати хворого не міг. Зняли гіпс і ветеринар запевнив – я здоровий, хоч і коли ступав на  лапу, то  вона ще трохи боліла.

Проте дівчина не повернула мене на вулицю і я став жити в Ірини. Спочатку вона називала мене Багірою, але ветеринар, за що я йому дуже вдячний, повідомив, що я кіт і дівчина дала ім'я Сімба. Вибір такого імені для мене й досі загадка. Згідно з логікою Сімбою повинні називати рудого кота, а для чорної як вугілля тварини, підійшла б інша назва. Проте, не скаржуся, все ж краще ніж Багіра.

Майже рік я провів у Ірини. Вона працювала в аптеці та мешкала з сусідкою. Вони двоє орендували невеличку квартиру на околиці міста. Цей період здавався мені казкою в порівнянні з колишнім життям. Намагався не шкодити й був дуже вдячний цій дівчині. Хоча, не приховуватиму, її хлопцю таки намочив кросівки. Вадима вона покинула, проте досить швидко знайшла йому заміну. Іван не гідний її, вони часто сварилися і я хотів, щоб їхні стосунки припинилися. Одного разу навіть зумів видалити смс від нього з її телефону. Вона якраз приймала душ як смартфон пискнув від сповіщення про повідомлення. За допомогою свого носа позбувся від смс та сподівався, що і від цього надокучливого хлопця. Вони посварилися і їхнє примирення не входило у мої плани. Проте, ця парочка знову разом і це мене дратує.