Глава 3

Нарешті в будинку запанувала тиша.

Сільвія обережно визирнула з кухні до вітальні.

Раонір спав у кріслі.

Відьма полегшено видихнула.

Без сонного зілля у кексі не обійшлося.

Звісно, вона почувалася трохи винною. Але лише трохи.

Після того як інспектор протягом години повідомив їй двадцять сім разів, яка вона прекрасна, і тричі запропонував допомогу з пошуком інгредієнтів, Сільвія вирішила, що кілька годин сну нікому не зашкодять.

Вона ще раз перевірила пульс.

Усе було нормально.

Раонір просто спав.

І мав проспати щонайменше три-чотири години.

— Вибачте, пане інспекторе, — пробурмотіла вона. — Але мені треба вирішити проблему, яку ви створили.

Після коротких зборів Сільвія накинула плащ і вийшла з дому.

Будинок її батьків стояв на околиці міста.

Невеликий, затишний, з квітами під вікнами та майстернею Мирослава поруч.

Сільвія добре знала цей шлях і швидко дісталася знайомої хвіртки.

Не встигла вона постукати, як двері відчинилися.

— Сільвіє?

Амелія здивовано підняла брови.

— Доню, що сталося?

— Мамо, мені потрібна допомога.

— О, тоді сталося щось серйозне.

— Дуже серйозне.

Амелія одразу запросила її до будинку.

— Мирославе! Донька прийшла!

— Уже йду! — долинуло з сусідньої кімнати.

За хвилину з'явився батько.

Витер руки об фартух і усміхнувся.

— Сільвіє! Як справи?

— Жахливо.

— А, тоді все гаразд.

— Тату!

— Якщо ти прийшла сама, значить жива й здорова.

Сільвія закотила очі.

— У мене проблема.

— Велика? — уточнила Амелія.

— Дуже.

Батьки переглянулися.

— Розповідай, — сказала мати.

Сільвія глибоко вдихнула.

— Королівський інспектор випив моє приворотне зілля.

У кімнаті запала тиша.

Мирослав кліпнув.

Амелія теж.

— Що? — нарешті перепитала мати.

— Він випив приворотне зілля.

— Сам?

— Сам.

— Без дозволу?

— Без дозволу.

— У лабораторії?

— Так.

Мирослав повільно похитав головою.

— Дивна людина.

— Тату!

— А що? Я б у житті не став пити щось у лабораторії відьми.

— Ось і я про це кажу!

Амелія потерла скроню.

— Заспокойся й розкажи все від початку.

Сільвія переказала події дня.

Про приворотне зілля.

Про Раоніра.

Про перевірку ліцензії.

Про відсутні інгредієнти.

І про те, що новий інспектор виявився племінником Любомира Кейві.

— Раонір Меодейві? — перепитала Амелія.

— Ти його знаєш?

— Бачила кілька разів. Ще коли він допомагав дядькові.

— І який він?

— Розумний хлопець.

— Зараз він поводиться не дуже розумно.

— Це приворотне зілля, — нагадала Амелія.

— Справедливо.

Мирослав задумливо потер підборіддя.

— А де він зараз?

— Спить.

— Добровільно?

Сільвія відвела погляд.

Амелія підозріло примружилася.

— Сільвіє...

— Це був маленький кекс.

— З сонним зіллям?

— Так.

Мирослав засміявся.

— Доню, мені вже шкода того інспектора.

— Мені теж!

— Не схоже.

— Тату!

Амелія теж ледве стримувала усмішку.

— Гаразд. Які саме інгредієнти тобі потрібні?

Сільвія дістала список.

Мати швидко пробіглася очима по рядках.

— Так, пилок місячної орхідеї в мене теж закінчився.

— Чудово.

— Але я знаю, хто може його продати.

Сільвія одразу підняла голову.

— Хто?

— Ведана з Річкового.

— Це ж сусіднє місто.

— Саме так.

Сільвія застогнала.

Схоже, завтра на неї чекала подорож.

І, що ще гірше, майже напевно разом із Раоніром.