Глава 2

Сільвія сиділа за столом і дивилася в одну точку.

Навпроти стояв Раонір.

Новий королівський інспектор.

І водночас людина, яка щойно випила повну склянку приворотного зілля.

— Ви дуже гарна, коли замислюєтеся, — сказав він.

Сільвія заплющила очі.

— А ви дуже заважаєте мені думати.

— Перепрошую.

— Не допомогло.

Раонір усміхнувся.

На жаль, усміхнувся він їй.

Відьма важко зітхнула.

— Отже, слухайте уважно. Ви випили приворотне зілля.

— Так.

— Через нього вам здається, що ви мене кохаєте.

— Не здається.

— Здається.

— Ні.

— Так.

— Ні.

Сільвія відчула, як починає боліти голова.

— Зілля діє п'ять років.

— Чудова новина.

— Для кого чудова?!

— Для мене.

— Для мене ні!

Раонір лише продовжував дивитися на неї так, ніби вона була найбільшим дивом у світі.

Це дратувало.

І трохи лякало.

— Мені потрібно приготувати відворотне зілля.

— Якщо ви так хочете.

— Я дуже хочу.

— Шкода.

— Мені ні.

Сільвія рішуче підвелася зі стільця.

— Стійте тут.

— Добре.

— Нічого не чіпайте.

— Як скажете.

— Особливо нічого не їжте й не пийте.

Раонір кашлянув.

Вона зміряла його поглядом.

— Так, це було про вас.

Відьма швидко пішла до комори з інгредієнтами.

Треба було перевірити запаси.

Можливо, усе не так погано.

Можливо, вона просто зараз приготує відворотне, напоїть ним інспектора, а завтра вони обидва забудуть цей день як страшний сон.

Сільвія відкрила першу шафу.

Місячний полин був.

Сушені пелюстки срібної троянди теж.

Корінь лепехи лежав на своєму місці.

Вона трохи заспокоїлася.

Потім відкрила наступну полицю.

І застигла.

Баночка з пилком місячної орхідеї була порожня.

Сільвія насупилася.

Не страшно.

Є ще запас.

Вона потягнулася до другої баночки.

Порожньо.

Повільно поставивши її назад, відьма перевірила ще одну полицю.

Потім ще.

І тихо застогнала.

Закінчився не лише пилок місячної орхідеї.

Закінчився ще й сріблястий корінь.

Саме два найрідкісніші складники.

Саме ті, без яких відворотне зілля не працювало.

— Ні...

— Що сталося?

Сільвія здригнулася.

Вона зовсім забула, що Раонір стоїть у дверях.

— Я ж сказала чекати в кабінеті.

— Ви довго не поверталися.

— Це було три хвилини.

— Найдовші три хвилини в моєму житті.

Відьма потерла перенісся.

— У мене закінчилися інгредієнти.

— Це погано?

— Дуже.

— Я можу допомогти.

— Ні.

— Чому?

— Тому що проблема виникла через вас.

— Справедливо.

На диво, сперечатися він не став.

— Коли ви планували проводити перевірку? — запитала Сільвія.

— Завтра.

— Завтра?!

— Так.

— Зранку?

— Так.

Сільвія тихенько стукнулася лобом об дверцята шафи.

— Вам боляче?

— Поки що ні.

— Мені шкода.

— Мені теж.

Раонір кілька секунд мовчав.

Потім сказав:

— Якщо це допоможе, я не вважаю вас поганою відьмою.

— Дякую, але це не допомагає.

— Допомагає мені.

— Я вже помітила.

Сільвія зачинила шафу й повернулася до столу.

Потрібно було скласти список того, що необхідно купити.

Вона швидко записала назви інгредієнтів.

Потім завмерла.

— Що таке?

— Я знаю, де можна дістати пилок місячної орхідеї.

— Це добре.

— Не дуже.

— Чому?

— Бо продає його лише одна людина.

— І?

— Вона живе в сусідньому місті.

Раонір усміхнувся.

Сільвія одразу насторожилася.

— Навіть не думайте.

— Про що?

— Їхати зі мною.

— Але ж вам потрібна допомога.

— Ні.

— Потрібна.

— Не потрібна.

— Потрібна.

Сільвія подивилася на нього.

Раонір дивився на неї.

Кілька секунд вони мовчали.

Потім відьма тяжко зітхнула.

Схоже, дістати інгредієнти буде значно складніше, ніж вона сподівалася.