Перевірка на твердість №5. «Другий шанс. Чуже тіло»: решето, в якому біологія й логіка застрягли

Спочатку все виглядає багатообіцяюче.

Далеке майбутнє. Людство заселяє інші планети. Міжзоряні кораблі літають швидше за світло. Людину можна не перевозити фізично: її свідомість передають на іншу планету, а там для неї друкують нове тіло. Головна героїня  саме так опиняється на планеті колонії.

Нормальна фантастична заявка.

Для «Перевірки на твердість» я готовий одразу прийняти два великі дива:

1.FTL існує.

2.Особистість можна перенести в штучно створене біологічне тіло. це складно але фундаментальних заперечень нема.

Проблема починається після цього, бо якщо ми прийняли диво, світ повинен чесно жити з його наслідками.

І от приблизно до дванадцятого розділу «Другий шанс. Чуже тіло» починає нагадувати решето логіки та соціальних наслідків світу тому, що майже кожне фантастичне припущення відкриває наступне питання, а за ним ще три.

Людину друкують за дні

Спочатку швидкість процесу можна не помітити.

Але в одинадцятому розділі приходять дані нового колоніста й запускається синтез тіла. На третій день процес ще триває. У дванадцятому розділі карантинний блок уже відкривається — і звідти виходить дорослий чоловік.

Тобто мова йде не про вирощування людини протягом двадцяти років.

Навіть не протягом року.

Порядок величини — дні або тижні.

І тут слово «біопринтер» трохи маскує масштаб технології яб сказав взагалі не відповідає технології і близько.

Людське тіло — це десятки кілограмів складно організованої матерії. Треба створити кістки, м'язи, судини, нервову систему, внутрішні органи, шкіру, імунну систему, ендокринну систему.

Найскладніше — мозок.

Його недостатньо відлити правильної форми. Потрібна структура нейронних зв'язків, у яку ще й має потрапити стан конкретної особистості.

З погляду сучасної біології звичайним прискоренням росту це не вирішується. Клітини мають ділитися, диференціюватися, формувати тканини, отримувати кисень і живлення. Якщо просто прискорити метаболізм у сотні разів, першою проблемою стане далеко не швидкість друку, а тепло, постачання речовин і контроль помилок.

Тому технологія роману фактично ближча не до сучасного 3D-біодруку, а до молекулярної фабрики, здатної складати дорослий організм майже без нормального онтогенезу.

І це можна прийняти.

Але тоді треба прийняти і неймовірний масштаб наслідків.

Нове тіло отримали. А керувати ним хто навчився?

Тайра майже все попереднє життя була тяжко хвора і значну його частину провела лежачи. Після репринтингу вона отримує здорове тіло, пробує рухатися — і досить швидко переходить до нормального життя.

Тут легко сказати:

«Ну так свідомість же стара».

Але ходить не абстрактна свідомість.

Хода — це спільна робота моторної кори, мозочка, вестибулярного апарату, пропріоцепції, спинальних рефлексів і величезного масиву навчених моторних моделей.

Навіть якщо вся пам'ять Тайри перенесена ідеально, вона отримала інший фізичний об'єкт під керуванням.

Інша довжина кінцівок. Інша сила м'язів. Інша інерція. Інші суглоби. Інший сигнал від рецепторів.

Це не означає, що їй довелося б роками вчитися ходити як дитині. Мозок пластичний і може адаптуватися.

Але «надрукували — встала — пішла» потребує ще однієї технології: калібрування моторної системи або попереднього тренування мозку під конкретне тіло.

І така технологія теж цікава.

Просто книга поки поводиться так, ніби проблема взагалі не існує.

А потім земне життя починає схрещуватися з інопланетним

Оце вже значно серйозніше.

На колініальній палнеті описана часткова тераформація, де земна й місцева біологія співіснують, а місцеві форми навіть комбінують із земними.

Пізніше з'являються лайхдери — місцеві тварини, яких модифікували з використанням генетичного матеріалу земних в'ючних тварин. За кілька років вони вже використовуються колоністами.

І тут логіка просто сідає на підлогу і нервоко куре.

Дві біосфери, які незалежно виникли на різних планетах, зовсім не зобов'язані мати сумісну генетику.

У них може бути і буде інший генетичний код. Інший набір амінокислот, хіральність молекул, система зчитування спадкової інформації.

Та навіть на Землі не можна взяти шматок геному коня і просто «схрестити» його з генетично віддаленим організмом так, щоб отримати функціонального нащадка.

А тут мова йде про життя з іншої планети.

Є кілька способів урятувати конструкцію.

Наприклад, життя на Землі й Геліосі має спільне походження. Панспермія. Давнє штучне засівання планет. Або генетична інженерія настільки сильна, що вона взагалі не «схрещує», а перепроєктовує організм на молекулярному рівні.

Але поки роман цього не говорить.

А без такого пояснення ми вже не в hard SF.

Ми просто назвали магію генетикою.

Причому чужа біосфера не просто сумісна. Вона дуже зручно сумісна

Колоністи вирощують земні культури. Місцеві організми взаємодіють із ними. Досліджуються поживність нових продуктів, мікроелементи, алергії, місцеві рослини використовуються проти шкідників.

Сам по собі такий контроль — плюс роману.

Авторка принаймні пам'ятає, що їжа — це не декорація.

Але саме ця увага підсвічує фундаментальну проблему.

Якщо місцевий організм може перетравлювати земну рослину, а людина — використовувати місцеві продукти, дві біосфери мають дуже глибоку біохімічну сумісність.

Це не дрібниця а одна з головних загадок планети.

І вона мала б викликати у вчених хочам питання приблизно так само, як живий динозавр на центральній площі Києва.

Атмосфера теж не може визначитися, наскільки вона небезпечна

Спочатку атмосфера планети описується як близька до земної.