розділ 13.1

Чесно кажучи, я спочатку розгубилася, і навіть для достовірності, озирнулася на всі боки. Ну не можуть у мене бути крила, тим більше феї. Я ж напівкровка, а друга іпостать проявляється тільки у чистокровних фей, які досягли повноліття.

Ось і виходить, що я не підходжу під жодний критерій. По-перше, що всім відомо, я, нагадаю ще раз, напівкровка, а по-друге, за мірками фей, мені до повноліття, яке настає у п'ятдесят років, ще зростати тридцять два роки.

- Ти прекрасна, моя половинка. - Увірвався в мої роздуми голос Раймонда.

А я вже й забула про нього, особливо про те, як ми поцілувалися. Але й цього разу думки в моїй голові довго не протрималися. Я побачила краєчок своїх крил.

І природно, щоб краще їх розглянути, закружилась навколо своєї осі, намагаючись повернути голову, якнайбільше назад. Не особливо вийшло, але одне я все ж таки змогла помітити. Мої крила були досить великі, близько двох метрів у розвороті кожне, вони були настільки тоненькі, що здавалося, один незручний дотик, і вони прорвуться. Як така краса зможе втримати мою тушку, у повітрі, навіть не уявляю.

О, і ще, мої крила виявляється світяться, м'яким синім кольором, самі по собі, вони прозорі, але все ж таки світяться. Не знаю, за яким критерієм, але світіння постійно змінювалося, стаючи то яскравішим, то блідішим.

Також, я спробувала ними поворушити, але на жаль, нічого не вийшло як би я не намагалася, а старалася я добре, навіть почервоніла від натуги, а результату нуль.

-Підемо я тебе проведу, тут якось багато народу. - знову звернувся до мене Раймонд. Мабуть набридло спостерігати за моїми потугами .

-Так, звичайно. - Довелося погодитися, якось мені вже розхотілося веселитися. Ох, чує моя дупця , завтра я буду новиною номер один.

-І як давно ти знаєш? - Крізь роздуми, почула я запитання.

Ми вже були на півдорозі до гуртожитку, залишалося пройти парк, та ми на місці. Чесно кажучи, я чекала на це питання. Після того, як стало відомо, що я фея, приховувати факт моєї обізнаності з приводу Раймонда було безглуздо. Кожен дурень знає, як феї визначають свого істинного. Також, як і кожен дурень в курсі, як часто ми з Раймондом торкались один одного.

-Про що ти? - Так, діємо за планом, косим під дурочку, і просуваємось до гуртожитку.

- Ти чудово знаєш про що я .- все так само спокійно продовжував допитуватися хлопець. А ось мені анітрохи не хотілося відповідати.

-Поняття не маю, що знову спало тобі на думку. - ось-ось закінчиться парк, а там уже рукою подати до гуртожитку, треба тільки дійти. Я прискорила крок, наскільки могла, що було проблематично, враховуючи, що на мені були туфлі на підборах, будь вони негаразди.

-Не прикидайся дурою, - о, а ось і зрив. Раймонд схопив мене за руку, змушуючи зупинитися, і видихнув мені в обличчя, - ти чудово розумієш, що йдеться про нашу істинність. Як давно ти знаєш і чому мовчала?

Ну все, тепер розлютилася я.

-А що я мала сказати? "Раймонд, дорогий, уявляєш, тут така справа, ми справжня пара, весело, так?" Ще з першого погляду один на одного, ми навряд чи полюбили один одного. До того ж, мені справжній істинний не потрібен, я тільки-но зажила вільним життям, і назад у в'язні записуватися не хочу. Та й тобі, не дуже й потрібна така справжня пара, як я, правильно? Тож до чого, все це? Який сенс?

-А тебе жодного разу не відвідувала думка, що в подібних питаннях, висновки повинні робити обидві сторони, ні? А раптом, я люблю тебе? Ну звичайно, ти ж, як завжди, думаєш тільки про себе, про почуття інших переживати не обов'язково, так?

-Нічого подібного...

-Все подібне, ти навіть зараз, не даєш мені домовити, тому що думаєш тільки про себе. А коли так, то й я подумаю про себе. Хочеш ти того, чи ні, Люсі, але ти, моя істинна, і відмовлятися від цього я тобі не дозволю. Готуйся, пограла і вистачить, тепер моя черга грати.

Висловивши цю тираду, Раймонд нарешті таки відпустив мою руку і пішов, залишивши мене стояти, біля виходу з парку, в роздумах. Про що ж він, і що означає його слова, про те, що він не збирається від мене відмовлятися?