розділ 13

До гуртожитку повернулася ніяка. Все тіло ломить, ледве до ліжка доповзла, а тут ще й Міранда з'явилася.

-О, Люсі, а я на тебе якраз чекала, хлопці зі старших курсів влаштовують вечірку, всі запрошені, підемо а? - без кінця тараторила дівчина.

-Міранда, ось скажи, у тебе зі зором все в порядку? - Задала закономірне питання я, так як не могла зрозуміти, як можна не помічати очевидного.

-Звичайно, у мене чудовий зір. А що?

-Тоді поясни мені, як можна не помітити, що я навіть поворухнутися не можу, не кажучи вже про похід кудись? - Трохи роздратовано гаркнула я. Ну не хотілося мені йти на вечірку, надто вже вичавленою я себе почувала, і фізично і морально.

-А, ти про це, то нічого страшного. Я тобі зараз дам свою відновлюючу настоянку, і через п'ять хвилин будеш як нова. - А ось я її ентузіазму не поділяла, від слова зовсім.

-Міранда, подруга, може  не треба? - пискнула я, пам'ятаючи сумний досвід з хлопцем з моєї групи.

Це сталося трохи більше тижня тому, так вийшло, що я якимось чином, йому сподобалася. І він виріший до мене позалицятись . Як там кажуть, і серенади співав, і квіти дарував, загалом лицар ще той.

Так от, а я його почуття приймати не захотіла, ось і попросила Міранду, по-дружньому допомогти. Ну вона ж відьма, приготувала б якийсь відворотний елексир, щоб хлопець про мене забув.

Дівчина мені його приготувала і навіть підлити допомогла. Ось тоді щось пішло не так. Ні, ну в принципі, хлопець про мене забув, ось тільки в лазарет з розладом шлунка потрапив, а він, на секунду не проста людина, а троль. У тролів шлунки, краще ніж у драконів будуть, взагалі-то .

-Та ну тебе, мені для тебе нічого не шкода. Тим більше, зілля пройшло перевірку викладачем, так що все нормально.-вигукнула мені Міранда з недр своєї шафи.

-А викладач, як, на лекції ходить ще, чи як? – не могла не поставити таке запитання я.

-Ображаєш, звичайно ходить.- віддихавшись, сказала дівчина. - Ось, тримай. - простягла вона мені пляшечку з жовтуватою, каламутною жижею.

Повагавшись трохи, я все ж таки, вирішила ризикнути. У будь-якому випадку, я залишусь у виграші, навіть якщо вирушу. Тоді не доведеться займатися магією з Раймондом. Залпом випивши зілля, я нічого не відчула.

Чому то мені здавалося, що якщо випити таке зілля, то дія почнеться відразу, а ні, краще мені стало лише через десять хвилин. А ще через десять хвилин, я, на пару з Мірандою бадьорою ланню скакала по кімнаті, в пошуках потрібних для походу на вечірку речей.

Коли ми, все ж таки дісталися місця вечірки, свято вже йшло на всю. В одному з підвальних приміщень влаштували справжній бар з випивкою, музикою і, звичайно, купою хлопців.

Тут зібралася добра половина академії, мабуть друга половина, (ну, яка не прийшла) відмінники, які вирішили пропустити це дійство.

-Ну все, я втекла, у мене тут справи, а ти, подруга, розважайся-крикнула, (інакше тут спілкуватися не можна було, через гучну музику) мені на вухо Міранда, і поки я не почала обурюватися упорхнула, кудись у середину зали.

Зізнатися, я спочатку хотіла піти до гуртожитку, а потім подумала, а що мені втрачати. Можна і повеселитися, адже студентське життя одне, і ненадовго.

Не встигла я зробити і кілька кроків, як мене відразу запросили на танець. Відмовлятися не стала, танцюю я досить непогано, дякую татку з його вчителями. Ну звичайно, мене ж для вищого світу, і вигідного шлюбу готували, то чому б і не навчити манерам, щоб не зганьбила.

Я танцювала як останній раз, віддавала всю себе рухам під музику. Здавалося, я літаю, а не танцюю, начебто, немає більше ніяких кайданів, обмежень, немає нічого, що могло б мене зараз утримати. Таких емоцій я давно не відчувала, шкода тільки, що як тільки мелодія скінчилася, стихли і емоції, але ненадовго.

-Подариш і мені танець? - Звідки не візьмись з'явився переді мною Раймонд.

-Ні. - відповіла я різко розгортаючись у намірі піти. Не встигла, хлопець згріб мене в обійми і повів у танці.

-Це було не питання, як ти вважаєш, що про нас подумають, якщо ми не станцюємо хоча б один танець разом. Ми ж пара.-Прошепотів мені на вухо хлопець, від чого у мене по тілу побігли мурашки.

-Добре, один танець. - Погодилася я, і знову вир емоцій.

Раймонд, як виявилося, дуже навіть непогано танцює. Він так уміло підлаштовувався під мій ритм, начебто все життя зі мною в парі танцював. І знову почуття ейфорії, свободи та.. щастя? Так, саме щастя, я щаслива, в цей момент, цієї секунди я щаслива як ніколи.

Все це крутилося у мене в голові, поки тривав наш танець. І ось, фінальне па, Раймонд прогинає мене в спині, ми дивимося один на одного, і тут я чую.

-Пробач, що я не стримався. - І хлопець різким, трохи рвучким рухом цілує мене. Такого калейдоскопа емоцій та відчуттів я не відчувала ніколи раніше. Таке відчуття, ніби феєрверк вибухнув у мене в голові.

Раймонд цілував, не грубо, ні, швидше ніжно, з обережністю, боячись злякати. І я не могла не відповісти, на цей, хоч і невинний, але чуттєвий поцілунок.

Скільки ми так цілувалися я не знаю, рахунок часу для мене був втрачений, але коли нам почало бракувати повітря, ми все ж таки відірвалися один від одного, щоб почути гробову тишу в залі.

Всі, поголовно дивилися на нас із Раймондом, мало не з відкритими ротами. Через що я ніяк не могла зрозуміти, поки хтось з натовпу не видихнув у простір.

-Крила, справжні. Фея...