Розділ 1 Вербовка

 Сигаретний дим стояв стіною. Весь коридор був прокурений , наче від пожежі. Напружена тиша звеніла , і била по вухах. І ось , тишу було прорвано.

- Вербовка - процідив крізь зуби один з чоловіків, давлячи недопалок - Як вам це подобається? Ви можете бути корисні , окупійній владі. Повертаємося до дому , як не ясно хто. Як ці ...як їх? Ну як оці жабники себе називали? 

- Колаборанти - сказав чоловік у дверях - А ви на що розраховували ? На оркестир , і військові почесті. Так їх не буде. Та і в дома нас зустрінуть , далеко не з теплими обіймами - чоловік зробив затяжку сигаретою - Якщо ще хоча б лишилося кому зустріти?

 Тиша повернулася в коридор. Кожен був занурений в свої думки, які різноманіттям не виділялися. В кожного , в розбомбленій , знищеній Німеччині лишилися сім'ї, родичи, друзі , знайомі. І ніхто, нічогісінько не знав.

 Всі присутні, були схоплені після провалу операції "Валькірія". Окрім військових , в відчайдушну спробу зупинити Адольфа Гітлера було залучено багато не військового люду.

 Хто щиро хотів спинити криваву вакханалію, хто терпів збитки і за свій гаманець долучилися. Були ж і такі , кого використовували в темну. Хто знати не знав що , і для чого робить. 

 Спроба провалилася. Гітлер вижив, і почав власне "полювання на відьом". До вересня хапали тих , хто хоча б поряд стояв. Тому більшість тут стоявших , були не при справах.

 Не пощастило комусь бути в дружніх , товариських , чи, боронь Боже, в сімейних стосунках зі змовником. 

 Суди тривали всю зиму сорок п'ятого року. Наситившися першою кровью, суди стали більш розбірливими. Після перших процесів смертної кари фактично вже не було.

 Після суду , на всіх чекало одне - холод ,голод і невідомість. А майбутнє, кому як щастило. Чоловіку біля дверей , пощастило. Начальник тюрми ( уже саме по собі везіння , що просто в тюрму, а не концтабір відправили) вирішив не брати зайву провину на свій рахунок, і здав табір американцям. 

 Пощастило чи ні , а травень зустрів в госпіталі. Як і всі тут перебувавши. Що правда вже ходячим. Коли міцно став триматися на ногах, захотів відправитися до дому. 

 Зробити виявилося не так просто. Одна справа , коли людина своїми ногами йшла до дому, а інша коли вписувалася. Отримав направлення , в штаб французів. 

 Довелося заповнювати анкету. Потім чекати , поки з уцілівшими архівами звірят. Багато кого відпускали, даючи перепустку на проїзд. Але і тих кого затримали для вербовки , було чи мало. 

-  Пауль Хан- почувся жіночий голос.

- Так- відізвався чоловік у дверях. 

- За мною ідіть. 

 Секретарка у військовій формі провела до кабінету. 

- Сідати не пропоную. - сказав чоловік напроти. - Я Жак Корьньє.

- Пауль Хан- зачитав він з листка - В лютому були засуджені, за участю в змові проти Гітлера. Ми зв'язалися зі штабом у Вютенбергу - чоловік демонстративно перегорнув скріплений листок - Вас там добре знають. І ваші навички, можуть дуже сильно нам згодитися.

- Сподіваюся навики вчителя і художника.

 Чоловік відірвався від листка ,  подивившись на співбесідника , і голосно розсміявся.

- А кажуть у німців нема почуття гумору. Пожартували і досить. 

- Мав надію. 

 Француз ще прискіпливіше подивився на співбесідника.

- Гер Хан, ви розумієте куди ви їдете? 

 Цей французький чиновник окупаційної влади, з першого погляду не сподобався.

- До дому я приїду.

- Ні - категорично заперечив співбесідник- Вашого дому скоріш за все уже нема. Як і світу в якому ви жили. Німеччина в руїнах. Ви приїдете в абсолютно інший світ, в іншу реальність. І надію , ліпше викинути на смітник. 

Ось такий початок. Що думаєте? Пишіть в коментарях