Глава 1

Амулет Бродячих палив руку чорного до самісінької кістки, змушуючи кривитися і стримувати інтуїтивний оберт в звіра. Схоже, що ритуал з оберегом не тільки повертав талан клану, а й відроджував випалену долину почуттів нового ватажка відщепенців. Молодий чоловік вже й забув, коли останній раз так реагував на біль, вона давно доставляла лише дискомфорт – не більше. Іноді йому хотілося відчути хоч якусь емоцію, надіти на себе шкуру іншого, але він був наче порожній глечик, в якому навіть краплі води висохли каламутними патьоками. Так було до сьогоднішнього дня.

Його рука була закопана по лікоть під землю, а пальці міцно затискали різьблене дерев'яне коло з фігуркою всередині. І не було вогню під землею, язики полум'я не лизали пальці, а вугілля не тліло, але його шкіру розтягувало і стискало знову та знову, немов його душевні виразки пузирилися на долоні і лопалися, приносячи з собою давно забуті емоції. Спогади дитинства зі скреготом відпускали його зі своїх чіпких лап, і Чорного ніби крутило через м'ясорубку живцем.

Як йому хотілося висмикнути руку і припинити ці тортури! Викинути амулет якнайдалі, і що буде, то й буде! Аби тільки не проходити через всі кола пекла заново…

Але оберіг Бродячих провів його, немов безпорадне сліпе кошеня, мордою по всіх вибоїнах душі, по всіх Буерак. Вивертав навиворіт і показував всі шви покаліченої долі лиса. Доводив новому ватажкові, що він живий не тільки тілом, але й духом. Що його не вискоблили всередині, він досі повний!

Ось тільки наповнює його Чорна каламутна вода, яка зараз просочувалася крізь амулет і насичувала священну землю Бродячих, невидима ніким, крім самого глави. Немов у ньому на хвилину прокинувся рентгенівський зір, за допомогою якого він стежив за струмочками його болю, що покидав тіло. Але що залишиться в ньому, якщо вийде весь біль? Він буде порожній?

Для таких питань було занадто пізно, межа повернення залишилася позаду. Ще до миті, коли молодий перевертень не закопав руку з оберегом і не прочитав заклик. У той момент він міг думати тільки про те, що удача, нарешті, повернеться до клану відступників обличчям, а біди стануть обходити їх стороною. Амулет десять років знаходився в чужих руках, але Чорний не шкодував про це. В руках попередника він би перетворився на попіл, як і говорили легенди.

Чорний відчув всю іронію Долі на своїй шкурі: цей момент повинен був стати найбільш значущим в його житті, адже він повертав своєму клану головне – талан, але замість тріумфу лис відчував себе розіп'ятим перед усіма, насильно обдарованим знову здатністю відчувати.

Амулет вважав, що обдарував його. Чорний же думав, що оберіг його прокляв.

Земля поглинула останню краплю страждань перевертня, і крізь грудки стало просочуватися помаранчеве світло.

- Нехай прибуде з нами удача! - потрісканими губами сказав він, витягуючи руку. Підняв погляд на своїх перевертнів, застиглих в заціпенінні від побаченого дива, якого бродячі не бачили вже з десяток років, і видихнув з полегшенням - ніхто не помітив змін.

***

Зубастий стояв якомога далі від багаття, слухав співрозмовника, а в перервах між його фразами реготав, наче в останнє. Бродячі нетерпляче поглядали на чоловіка, жадаючи подробиць, але не наважувалися влазити в розмову зв'язкового з їх безпосереднім керівником. Їм залишалося тільки сидіти на колодах навколо вогнища і обережно зиркати в їхній бік, намагаючись не показати зайву зацікавленість.

- Серйозно? - не вірив своїм вухам Зубастий. - Та Чорний стрімголов покотиться від сміху, коли дізнається! - чоловік блиснув щербатим ротом. Потім задоволено дав ляща по плечу зв'язкового на прощання і повільно, набиваючи собі ціну, повернувся до своїх.

Свідки сцени не зронили ні слова, знаючи, що лізти з питаннями не варто. Чекали, що з хвилини на хвилину з будинку повинен був вийти Чорний, і Зубастий, який став одним з членів Ради, виступить перед усіма з доповіддю. Традиції відроджувалися, але суть перевертнів не змінювалася.

Рипнули двері їх нового притулку, спалахи багаття висвітлили темний силует, закутаний в порохівник, і він на секунду немов розчинився в повітрі. А за мить поруч з охочими до пліток перевертнями виросла фігура їхнього нового глави. Він, ніби відчував у повітрі запах передчуття, обвів підозрілим поглядом оточуючих, зупинивши його на Зубастому.

- Говори, – відновлення колишніх правил давалося йому важко, особливо в такі моменти, але Чорний знав, що це одна з гірких пігулок, які відродять колишню велич Бродячих і навіть більше - виведуть їх на новий рівень.

Але це зовсім не означало, що новий ватажок був згоден з усіма звичаями. Ось зараз, наприклад, один з таких зобов'язував обговорювати всі новини і вирішувати проблеми в присутності всіх членів клану. І ніхто, абсолютно ніхто не повинен був засумніватися в мудрості свого глави.

- Нас... - Зубастий зробив театральну паузу, розпалюючи градус нетерпіння. - ...запросили на весілля.