26

Літній вечір поступово огортав село приємною прохолодою, даруючи можливість після спекотного дня нарешті зітхнути з полегшенням. Десь неподалік перегукувалися сусідські собаки, із садів тягнуло запахом стиглих яблук, а над городами вже починали дзижчати нічні комахи.
До мене прийшла Еліска просто посидіти та потеревинити, тож ми влаштувалися на пошарпаній лавочці біля нашого двору й обговорювали звичайні для села проблеми. Наприклад, що кіт баби  Маланки почав під'їдати огірки на городі Еліски та Вацека, за що вони жбурнули у нього віником, а бабця саме це й побачила.

— Таких прокльонів я ні від кого ще не чула! Бідні мої вуха. – Дзвінко засміялася Еліска. Судячи з її реакції, ображатися вона не поспішала.

Я відповіла їй невеликою усмішкою. Врешті-решт, чотирилапий першим поліз в їхній город, і від віника йому теж вдалося ухилитися. Як не крути, а саме моїх сусідів можна назвати постраждалими.

—Знаєш, - без пееходу Еліска раптом перейшла на змовницький тон, - мені здається, Ясмін дуже подобається Марк.

Складно було цього не помітити. Останнім часом я сама раз у раз ловила погляди дівчини, які постійно ковзали через паркан, варто нам було пройти десь поруч. Певно, хотіла побачити Марка або ж дочекатися моменту, коли хлопець залишиться сам, щоб пеекинутися із ним кількома фразами. Щоправда, найчастіше замість бажаного хлопця перед нею опинялася я зі своєю привітною усмішкою на обличчі та запитально вигнутою бровою. Після чого Ясмін чемно кивала й поспішала зайнятися своїми справами.

— Там навіть сліпий усе зрозуміє, - відповіла я з тихим сміхом.

Мало хто бажав Марку добра, коли він жив у Вінтерхаксів. Його боялися, уникали або поводилися із ним жорстоко. А тут в нього нарешті почалося зовсім інше життя: турботлива сестра, друг й, здається, зовсім скоро мала з'явитися ще й дівчина, яка дивиться на нього без усілякого страху.
Я хотіла, щоб у них склалося усе якнайкраще. Не через власне повернення додому, хоча й про нього, звичайно, не забувала. Просто Марк дійсно заслуговував прожити хороше життя. Без родинних інтриг, жорстокості, насмішок та демонічної сутності.
До слова, про цю сутність…
Зі сторони темних кущів біля сарая якраз тріснула гілка, змусивши мимиволі ковхнути поглядом в той бік. Але навіть листя там не ворухнулося, що зовсім не означає відсутності істоти, яка теж любила погріти вуха й послухати чужі розмови. Ну добре. Давай продовжимо нашу гру, пане демоне. Тим паче, я надто часто ловила себе на думці, що поведнінка Ала нагадує одержимих яндере героїв в романах. А якщо герой поводиться за шаблоном, то передбачити його дії значно простіше.
Принаймні тоді я була в цьому переконана.

— Думаю, за кілька днів можна буде закінчити покарання, — додала я, повертаючись до розмови й намагаючись зробити вигляд, що сказала це мимохідь.

Еліска аж пожвавилася та повернулася до мене всім корпусом.

— Справді?

— Так. Марк поводиться добре й не створює більше проблем. Йому треба теж насолоджуватися цим життям, адже він ще зовсім молодий.

Я навмисно зробила невелику паузу, удаючи, що серйозно обмірковую ситуацію, хоча насправді вже ледве стримувала задоволену усмішку, яка так і воліла розквісти на губах. Потім повернула голову до Еліски й, ніби по секрету, прошепотіла:

— Якщо все складеться вдало, то наступного року він з Ясмін можуть навіть одружитися.

На обличчі Еліски змінювалося купа емоцій, але я могла точно сказати, що жінка рада можливості з нами поріднитися.

— Ти вже й весілля спланувала?!

— А чому ні? – я невинно знизала плечима.

Усередині ж уже святкувала маленьку перемогу. Я будь-якому випадку не програла. Якщо історія Марка та Ясмін закінчиться весіллям то, можливо, мені вдасться поставити крапку в цій історії. Бо лиходій отримає свій хеппі-енд.
А якщо один повелитель демонів справді сидів в кущах, можу запевнити, що він зараз скрипить зубами. Остання думка мені принесла купу позитивних емоцій і стримати усмішку вже не вдалося. Але Еліска не знала моїх думок і подумала, що я дуже щаслива за свого молодшого брата.
***

Коли я зайшла у кімнату він сидів на підвіконні, ліниво спершися плечем на раму, і на перший погляд у його позі не було нічого незвичного. Проте чим довше я дивилася, тим сильніше мене не полишало тривожне відчуття. Щось у його позі було не так. Ще й погляд вкрай серйозний.
У якийсь момент подумала, що краще б він знову заліз у моє ліжко або почав скиглити, як чесних демонів тут експлуатують за їжу. Принаймні в таких випадках вже знала, чого від нього очікувати.

– Думаєш звести його з дівчиною?

Чесно, я навіть не очікувала, що демон буде виглядати настільки роздратованим. Ні, не так. Він буквально бісився і ледь стримувався. Що ж. Виходить, моя маленька провокація все-таки спрацювала.

– А що такого?  —  з викликом глянула на нього, спеціально недбало знизавши плечима.

Та дарма я смикала чорта за бороду.
Алтеа спохмурнів, кілька миттєвостей мовчки дивлячись на мене, а потім, судячи з усього, остаточно щось вирішив для себе. Він швидко зіскочив із підвіконня й рушив у мій бік. 
Мимоволі зробила крок назад, інстинктивно відчувши загрозу, але відступати було запізно. Чужа долоня лягла мені на потилицю лягла чужа рука, не залишаючи особливого простору для маневру.

– А як збираєшся пояснювати їй це?

Не давши й секунди, аби я встигла зрозуміти, що саме він має на увазі, він нахилився вперед і поцілував. Палкий поцілунок застав зненацька, а руки, заведені за спину, не залишали можливості одразу відштовхнути його. 
Судомно намагалася зрозуміти, як узагалі з цього вибратися, поки у голові не залишився єдиний доступний варіант. Вкусити. Метод, до слова, провірений і дієвий. Ал відсахнувся майже одразу, зашипівши й схопившись за поранену губу.

– Ти збожеволів? - вигукнула я, витираючи тильним боком долоні рот.

Останній жест Алу явно не сподобався. Його темні очі незадоволено блиснули , а наступної миті він знову схопив мене за руку.