25

Я прокинулась від відчуття, яке описати можна було лише як «мені хочуть пропалити спину поглядом ».
Ворухнулась. Повільно відкрила очі. І одразу зрозуміла, що це була не метафора. На іншій половині мого ліжка на боці лежав Алтеа. Його рука підпирала голову, а губ торкнулася усмішка, яку можна було описати як грайливу та хитру.

Його погляд ковзнув по мені, демонстративно оглядаючи згори донизу. А в кінці ще й задоволено кивнув.

— Доброго ранку, зіронько моя.

Я моргнула. Закрила очі. Відкрила. Проте він все ще нікуди не зник з мого ліжка. Як і його дратівлива усмішка.

— Господи… — простогнала я, сідаючи і притримуючи голову, яка вже починала боліти від одного лише факту його присутності. — Якого біса ти тут забув?

— Я сумував, — буркнув він, зображаючи образу на своєму прекрасному обличчі. — До того ж, ніч така холодна була… а твоя ковдра тепла, як і ти.

Ал трохи підсунувся ближче. Його рука заповзла під ковдру, підозріло наближаючись до моєї талії. Але я була швидше та потягнула на себе усю ковдру, повністю у ній заплутуючись. Не дам цьому дияволу знову перетнути недозволену, небезпечну межу.

Очі, які своїм кольором нагадували живий вогонь, зараз примружилися. Він не відводив свого погляду. Я знала, що він дуже небезпечна істота і мої ігри могли коштувати мені життя. Та нічого ж з цим не могла поробити. Якщо вже взялася втілювати план в життя – треба ризикувати. 
Хто знає, можливо, пощастить і я вип'ю потім шампанського.

Спостерігаючи за тим, як я вперто не бажаю поступатися, він хмикнув. Тонкі, красиві пальці побарабанили по матрасу. Хитра усмішка нікуди не зникла, а це значить, що розслаблятися було зарано.

— О, до речі… а ти завжди смикаєш ногою уві сні?

Та що ж таке? Він з самого ранку вже робить мені нерви! Глибокий вдих. Глибокий видих. Не вбивати. Не лупити подушкою. Ти ж розумна жінка і не підеш на ці дрібні провокації.

— Знаєш, з твоїх слів можна подумати, що я змушую тебе спати в собачій будці і у тебе немає своєї кімнати, чи ліжка.

— Є. Але в тебе краще. — І так невинно покліпав очима, що я готова була вручити Оскара за його майстерну гру. Можна сказати, поруч зі мною відкриває в собі нові сторони. Хоча демони ще ті підступні брехуни і завжди добре грають.

Я зміряла його поглядом. З тим самим, яким зазвичай дивляться на слимаків у салаті.

— Алтеа.

— Так, хазяйко?

Я мимоволі зиркнула на подушку. Десь глибоко всередині прокинулося бажання використати її не за призначенням.

— Якщо ти ще раз опинишся в моєму ліжку без дозволу, я змущу тебе сортувати не тільки рис з гречкою, а ще й мак від проса. Наосліп. І в рукавицях.

— Жорстоко. — Він зітхнув, анітрохи не вражений. — У тебе талант до покарань. Цікаво, а в ліжку ти теж любиш...?

Він багатозначно пограв бровами, але договорити не встиг. Моя долоня накрила йому рота раніше, ніж чергова геніальна думка встигла вилетіти назовні.
Боже правий. У цього демона взагалі відсутнє поняття внутрішнього цензора.

— Бачу зранку у тебе багато енергії, – почала я, подарувавши йому найсолодшу усмішку зі свого арсеналу. — Тож давай її направимо в правильне русло.

Демон одразу зрозумів натяк про город і весь його запал кудись подівся. Нарешті мені вдалося стерти цей нахабний та задоволений вираз обличчя. А ще більше сподобалося, коли ми вийшли на вулицю, я сходила в сарай та принесла старі, але ще міцні відра. Алтеа вже тримав в руках ківшик.

— Для чого це все? – щиро не розумів він.

— О, це, – почала я, намагаючись стримати диявольский сміх, який буквально розпирав мене зсередини. — Ми зараз будемо розмішувати майбутню підкормку для помідорів.

Він кивнув, наче усе розумів. Але, ні, мій котику, ти ще нічогісінько не розумієш. А от я вже уявляла його обличчя, коли Ал буде розмішувати коров'ячий гній з водою та кидати на мене вбивчі погляди.

Та знаєте що? Реальність виявилася ще комічнішою! Бо прополку бур'яну, сортування круп, черешню він з горем навпіл пережив. А от натуральне добриво змусило його ошелешено застигнути.

— Ти...ти... ти хочеш, щоб я – Верховний демон копирсався в гівні? — він стояв та блимав своїми прекрасними очима, у яких відобразився непідробний шок.

— Чого одразу копирсатися? Береш ківшик, набираєш гній та висипаєш у відро!  – досить спокійно пояснила я та наочно все показала. — Ти в рукавицях і навіть не торкаєшся його.

Він спостерігав за кожним моїм рухом і я помітила, як на його обличчі усе більше проступає огиди. Не через мене. Через те, що я робила.

— Ні!!!

Видихнула, почувши категоричні нотки в голосі Ала.

— Не змушуй переходити до наказів!

Губи демона почали безвучно ворушитися. Чомусь зі стовідсотковою впевненістю можу сказати, що він нецензурно вилаявся. Та мусив підкоритися. Натягнув ще більше рукавички, щоб не дай боже нічого не потрапило йому на шкіру, нахилився та повторив усе, що від нього потребували. Звичайно, не забув при цьому скривитися. І ще більше кривився, коли ми пішли на город й перейшли до основної справи. А саме – тим ще ківшиком набирали перемішану підкормку і поливали під коренем вже досить великих помідор.

— Не лий так багато! – суворо промовила я, побачивши, як він працює. – Я за цю розсаду багато заплатила. Якщо помідори погорять – не знаю що з тобою зроблю!

Губи Алтеа міцно стиснулися.

— Добре, хазяйко. Я все зрозумів.