24

Сонце пекло нещадно. Навіть огірки, які ще годину тому стояли бадьоренькі й зелені, зараз прив'яли. Я витерла піт з лоба тильною стороною долоні й оцінила масштаби зробленої роботи. Підв’язані грядки тягнулися рівними рядками, мотузки не провисали, а самі огірки тепер не лежали безславно в пилюці.

Ну хоч щось у цьому житті радує.

Поруч Алтеа стояв із вічно незадоволеним обличчям. Рукава сорочки закатані, волосся трохи прилипло до чола, а в очах — глибока ненависть конкретно до мене. Ще б пак! Хтось нарешті змусив великого й страшного демона не просто протирати пилюку на троні своїми нижніми дев'яносто,  а справді працювати.

— Все? — з надією уточнив він.

Я повільно перевела погляд на картоплю. І згадала важливу справу, яку мала зробити сьогодні. Тож, відпочинок відкладається ще мінімум на годину.

— Не все, — відповіла я лагідним голосом, аби він не так психував. — Ще треба зібрати колорадського жука.

На кілька секунд запала тиша. Реально тиша. Не чутно ані пориву вітра, ані співів пташок, ані далеких криків людей, які теж працювали на городах.

— …Кого?

— Колорадського жука. — Я махнула рукою в сторону картоплі. — Бачиш? Оці полосаті гади. Якщо їх не позбирати — зжеруть листя. Для нашої картопельки це дуже погано!

Алтеа дивився на мене так, ніби я зараз сказала якусь неймовірну нісенітницю і сама того не розуміла.

— То спали їх магією.

— Ні.

— Чому?

— Бо хтось побачить.

— І?

Я глибоко вдихнула. От живе тут стільки днів, а треба знову й знову повторювати прості речі.

— Бо не хочу пояснювати людям, чому мій брат палить жуків демонічним полум’ям посеред білого дня.

В його очах промайнув щирий біль. Зітхнувши, він повернувся до своєї улюбленої заїждженої пластинки про Верховного демона і що принизливо такій істоті займатися збором жуків. На його монолог я відреагувала коротким хмиканням. Хоче поваги від своїх демонів і щоб його не принижували тут? Все дуже просто вирішується! Чемодан. Вокзал. Його улюблене пекло.

Почувши мою різку пораду, він вкотре важко зітхнув. І в цьому зітханні стільки було театральності. Можна подумати, ніби він ніс на плечах тягар усіх гріхів людства. Але як би він не намагався ухилитися від роботи, а моя влада над ним працювала безвідмовно. Тому вже через хвилину демон сидів біля картоплі з трьох літровою банкою й тягнувся до першого жука.

Я ж, цілком задоволена собою, повідомила, що йду нам за водою і рушила по стежці в бік будинку.

— Навіть не думай зникнути, як минулого разу! — долетіло обурене мені в спину. — Я тебе знаю! Ти зараз сядеш десь у холодочку, а я залишусь тут наодинці з цими породженнями безодні!

Я навіть не повернула голову. Лише махнула рукою, а про себе подумала, що такого грізного демона лякають колорадські жуки. Аж смішно.

— Працюй і не відволікайся.

Чесно кажучи, думка про холодочок звучала дуже спокусливо. Особливо після кількох годин на сонці. Але совість у мені все ж існувала. Маленька, худенька, але ще жива. Можна сказати, що Алтеа пощастило.

Я посиділа кілька хвилин, швидко налила води в глечик і повернулася назад. А на городі мене вже очікував сюрприз, від якого я застигла на місці.

Під деревом у густій тіні сидів Алтеа, ліниво спершись спиною об стовбур. Ще й очі примружив від задоволення, поки вітерець ворушив його темне волосся. А колорадських жуків тим часом збирав… Йен на пару з Ясмін.

Я повільно перевела погляд з одного на іншого. Потім мовчки підійшла ближче. І від усієї душі ляснула Алтеа по плечу.

— Ай! — він аж сіпнувся від несподіванки, після чого потер місце удару. — За що?!

Цей ледар не отримав від мене навіть погляду.

— Йене, Ясмін, додому.

Хлопець з дівчиною підняли голову. У руці в них було по банці, вже на третину заповнена полосатою нечистю, а самі вони виглядали так, ніби щиро не розуміли, чому атмосфера раптом стала настільки напруженою.

— Та я не проти допомогти Марку. Можливо, тоді ви відпустите його на тренування?

— Так, – додала до його слів Ясмін, активно закивавши головою. — Марк давно не виходив за межі двору. Може, хоч ненадовго відпустите його погуляти?

Я мило усміхнулась цим наївним підліткам, які уявлення не мали , що тренування та прогулянки з демоном могли закінчитися дуже погано. Що я рятую їх.

— Ні. Коли покарання закінчиться — сам вас знайде.

Йен сумно зітхнув, але з розумінням покивав. Потім вийшов з картоплі та співчутливо поплескав Алтеа по плечу.

— Тобі точно не можна більше злити старшу сестру.

Я ледь стримала сміх, бо вигляд у Алтеа зараз був дуже смішний. Було помітно, що він не оцінив поради хлопця.

— Дякую за підтримку, друже, — крізь зуби мовив він.

Йен цього сарказму не вловив. Усміхнувся, попрощався й пішов собі геть. Слідом за ним пішла і Ясмін. Хоча дівчина явно хотіла щосб сказати Марку, але впіймавши міц запитальний погляд, передумала. 
Ми залишилися удвох. Кілька секунд Ал мовчав. Потім хмикнув.

— Ще трохи — і в тебе буде репутація, як у найсуворішої вчительки етики в королівстві.

Поставила глечик на землю й схрестила руки на грудях.

— О, справді?

— Авжеж. — Його очі небезпечно блиснули. — Тієї, що б’є учнів лінійкою за кожну помилку.

— Звучить прекрасно. Першим у черзі будеш ти, – відказала я. От дійсно. Нічому його життя не вчить. Починаю вже серйозно сумніватися, що він колись правив пеклом. Скоріше, Алтеа був не повелителем демонів, а покровителем усіх безнадійних дурнів.

— Мгм. — Він ліниво ковзнув по мені поглядом. — До речі… тобі б підійшла форма вчительки.

Заплющила очі. Раз. Два. Три. Господи, дай мені терпіння. Бо якщо не даси — я його тут прикопаю між картоплею й огірками.

— Піднімай свою дупу, Верховний демоне, — дуже спокійно сказала я. — І йди дозбирай жуків.

— Ти жахлива жінка.

— Головне, бути взимку з картоплею, – сказала, як відрізала і нарешті ми вдвох пішли далі працювати.