23.2

Постійні вибрики Алтеа довели мене до невеликої параної і останні дні я, коли йшла спати, боялася двері в своїй кімнаті нормально зачинити. Хто знає,  яка "чудова" ідея прийде йому в голову наступного разу? Маю в разі чого перехопити демона раніше, аніж він переступить поріг.

Тривожні думки додавали ще стресу, через що сон був уривчастий і поганий. Але завдяки цьому в ту ніч я почула дивний шерех за межами кімнати, Серце в грудях загупало сильніше. Я повільно й безшумно підвелася. Кімнату наповнювала темрява, пронизана лише слабким світлом місяця.

Усі знервована, підійшла до ближче дверей та нахилилася вперед, аби зрозуміти, що ж відбувається. Хоча ситуація була страшна, але водночас трохи комічна. Бо я стояла скуйовджена, в перекошеній сорочці й зі слідами подушки на щоці.

– Тихо ти! - в шпаринку я побачила, як знайомий мені Грицько шикнув на іншого чоловіка.

А староста казав, що в селі не буває грабіжників.

Я повернулася до ліжка й понишпорила під подушкою, хапаючи рукою склянку з сонним порошком. Продавець обіцяв, що за мить звалить з ніг і бика. Готувалося це для Алтеа, утім доля вирішила інакше і сьогодні випробую на інших незваних гостях.

– І яка з них її кімната?

О? Я хмикнула подумки. Ви прийшли не за грошима, а  по мою душу? Ну що за сміття! Доведеться добряче вас провчити так, щоб вам пекло санаторієм здалося!

Варто було дверям повністю відкритися і з усієї сили дмухнула на долонь, щоб порошок розлетівся якомога далі. Я завбачливо притулила футболку біля носа, тож могла не перейматися. Але чоловіків це не стосувалося і, варто їм було вдихнути часточки порошку, як одразу втратили свідомість.

Я з огидою глянула вниз на дві туші.

– Що накажете робити з вами, га?

Їх би роздягти і голими прив'язати до стовпа, щоб відбити бажанн проникати в інші будинки, тим паче, де живе молода дівчина. Але, чи спрацює ганьба на таких виродках більше, аніж страх? Ще й можуть зачаїтися й помститися потім.

Почекайте.

У мене є гарний помічник для залякування. Ні, не так! Це істота, яка прожила пів тисячі років і, ймовірно, вважає катування видом мистецтва.

Про всяк випадок зв'язала руки та ноги цим недоумкам і пішла до кімнати Марка. Я навіть не стукала, відчинивши двері та в чотири кроки опинилася біля ліжка, де спав демоняка. Мимоволі клацнула язиком. Я цілими днями й ночами переймаюся, уся на нервах,  а він дрихне без задніх ніг.

— Гей! Підйом! – вигукнула й одразу за тим ляснула його по передпліччю.

Ледь розліпивши очі, Алтеа засичав від болю.

– З глузду з'їхала?!

Пропустила повз вуха усі погані слова і наказала піднімати свою дупу, бо до нас з пізнім візитом завітали гості.

Алтеа сонно примружився. По виразу обличчя можна зрозуміти, що шестерні в його голові почали активно працювати, але він ніяк не міг второпати, які в біса гості могли прийти в такий час? Лише коли я привела його у свою кімнату і він побачив двох зв'язаних та непритомних чоловіків, до нього прийшло розуміння ситуації.

В темних очах спалахнула лють. На мить мені здалося, що темрява в кутках кімнати ворухнулася.

– Вони посміли проникнути в будинок короля демонів! - і повернувся до мене. – Що ти хочеш зробити з ними? Порізати на шматки? Здерти з них шкіру живцем? Відрізати кінцівки?

Боже правий, а який блиск в очах!

Я постаралася абстрагуватися та зайвий раз не думати про його минуле. Врешті-решт,  зараз він підкоряється мені та загроза минула.

– Залізь їм в голови та зроби усе, що ти сказав. Нехай відчувають біль на усю котушку. Однак, їхні тіла в реальності не мають постраждати.

Коли я закінчила говорити, в очах Алтеа з'явився побожний захват.

– Що? - не зрозуміла його погляду.

– Я не помилився. В пеклі тобі не було б рівних!

– Досить верзти усіляку нісенітницю… Берися до справи!