23.1

***
Сонце почало хилитися до обрію, забарвлюючи ринок у м’яке золото. Люди розходилися, лавки спорожніли, навіть вусатий дядько з лютнею притих.

Я повернулася, після того,як проводила додому пані Марту і тепер ми з Алом мовчки складали залишки куплені продукти у ящики. Від черешні не лишилося й сліду, тому завтра у одного демона буде обіцяний вихідний, а мені доведеться готувати вареники з вишнею.

Я переклала ящики до воза й з полегшенням видихнула.

— Ну що, — промовила я, витираючи руки об фартух, — ти впорався краще, ніж я очікувала.

— Ще б пак! Або так, або фасолю перебирати! – Фиркнув не надто задоволено він.

— Нічого не поробиш! Доля у тебе така!

Я знизала плечима, наче це було само собою зрозуміло і застрибнула у віз. Пан Вацек уже запряг коней, а Еліска обережно влаштовувала під ноги пакунок з покупками.

Ал сів поруч. Він уже не мав того зарозумілого виразу на обличчі, скоріше, виглядав дуже втомленим. Хоча я нічого йому не казала (ще зазнається), але він сьогодні молодець! За прилавком стояв, рекламу робив, усе продав. От завжди би він був таким слухняним і думки про його вигнання з тіла не відвідували мою голові кожну годину.

Кінь шарпнув повіддя, віз рушив і ми в повній тиші поїхали додому .

Наступного дня.

На вулиці вже було досить пізно. Місяць повис над садом, між гілками дерев шелестять  легкий вітерець, а повітря насичене запахом стиглих фруктів, фіалки й вечірньої прохолоди.

Я сиділа на східцях ґанку, витягнувши ноги вперед, і з насолодою жувала ще теплий вареник із вишнями. Боже, разом зі сметанкою це можна вважати їжею богів й тихенько вмирати від задоволення. Наступний вареник я відкусила досить необережно, за що й поплатилася: вишневий сік потік по підборіддю.

Спохватилася занадто пізно, через що сік капнув і на футболку. О боже. Ненавиджу такі ситуації.  Але, нехай! Я витерла підборіддя й вирішила піти розібратися з одягом після того, як доїм.

— Це було варте навіть приниження, — пролунав за спиною знайомий голос.

Озирнулася.  Ал стояв, спершись плечем об дверний одвірок і тримав в руках таку ж тарілку з варениками. А з яким апетитом він їх наминав! Оце хлоп пізнав нарешті земні задоволення! Скоро до нього також дійде чому я вважаю пюре з котлетою неймовірним блаженством.

— Яке ще приниження? Вважай знайшов правильне застосування своїй демонічній чарівності!

— Ти розумієш, що кажеш це жахливому та страшному королю демонів, який...

— …є втіленням емо-естетики, — закінчила я за нього, а потім сказала мовчки жувати вареники. — На вулиці так чудово, а ти псуєш усе своєю балаканиною!

Не знаю, чи то він сприйняв мої слова за наказ, чи то просто вирішив прислухатися, але наступної миті справді замовк. Глянув на мене, потім трохи довше на зірки і таки не втримався, відкрив рота:

— Якби ти не хотіла прогнати мене назад до пекла, можливо, я міг би залишитися з тобою і так жити, — сказав несподівано м’яко.

Хтось інший, може, подумав би, що він пожартував. Але ні — голос був надто тихим, щирим. І трошки розгубленим. Як у демона, що раптово відчув щось людське.

Я здригнулась, не очікуючи такого повороту. У голові змішалися купа запитань і щоб отримати підтвердження своїх підозр, глянула прямо в бік Ала, та він вже дивився на зоряне небо з виразом, що важко було прочитати.

Ні, Каріно, не ведись! Такий як він запросто може майстерно зіграти на твоїх почуттях. А я пообіцяла ніколи більше не бути жертвою подібних чоловіків!  Тільки холодний розрахунок!

Стиснула виделку та мовчки повернулася до поїдання вареників, однак, Алтеа не вимагав якоїсь відповіді. Він сів поруч і ми просто сиділи в тиші, їли та слухали спів цвіркунів.

На мить світ здався простим: вареники, зорі, тепла літня ніч і демон, який був не проти також стати фермером.