21

От дідько! Минулого тижня ми домовилися з Еліскою про те, що допоможемо їм з чоловіком в суботу на ринку. Але тепер місце Марка зайняв цей паразит!

– Ал, - гучно почала я, відкриваючи двері та готуючись його будити. Та усі подальші слова довелося проковтнути в шлунок і мовити беземоційне: – Ти встав.

– З такою суворою хазяйкою я не можу собі дозволити спати вдосталь,  – повільно промуркотів він й глянув з-під вій.

Бачу, демоняка вже з ранку відточує свої скіли по флірту. Раніше він під час нової зустрічі погрожував вбивством, а тепер кожний ранок починається з флірту. І від останнього у мене частіше мурахи по тілу.

– Чудово. У нас немає часу на розмови. Нам треба нарвати черешні. Чого дарма їхати завтра на ринок.

Ал похмуро зсунув брови.

— Черешні? — повторив він, наче це було щось підозріле.

О, то він не знає про цю неймовірну смакоту? Демон навіть не підозрює, скільки втратив!

— Зараз побачиш. Ходімо, – підійшла ближче та почала його виштовхувати з кімнати.

Не стримала усмішки. Здається, купити ділянку з садом було найрозумнішим рішенням у моєму житті. Дерева вже дорослі, нічого саджати не треба — просто зривай, пакуй, продавай.

Ах, яка ж я геніальна!

На вулиці, слідуючи моїм вказівкам, Ал приніс драбину. Змусила його поставити її під потрібне дерево, вручила відро, а собі взяла ще одне з  крючком. Уже готова була дертися вгору, як він глянув на мене з тим самим виразом, з яким вперше дивляться на інструкцію до меблів.

— Що ти хочеш, щоб я зробив?

— Прожив тисячу років, а елементарного не знаєш? – Я демонстративно зірвала ягідку й кинула у відро. — Повторюю: береш, зриваєш і кладеш у відро. Бажано — не собі в рот.

— Верховний демон... а знаходжуся під командуванням звичайної людини! Чорти в пеклі будуть реготати наді мною! — буркнув він, але таки зірвав першу черешню.

Я захихотіла, видряпуючись по драбині, обережно балансуючи з відром у руці. В чомусь він дійсно був правий. Його зовнішній вигляд та навіть темна сорочка з закоченими рукавами  більше підходила для фатального героя любовного роману, ніж фермера!

— Не бурчи, маєш неоціненний досвід завдяки мені. Я потім ще дам завдання сортувати черешню на красиву й дуже красиву! Ти ж майстер в сортуванні! — Підморгнула йому згори.

Здається, нагадування про свою роль Попелюшки він не оцінив. Соковита червона ягода в його руках була безжально  розчавлена, а сік стікав по пальцям. Не здивуюсь, якби замість черешні він уявив моє обличчя.

Але я вже настільки втратила відчуття страху поряд з ним, що просто знизала плечима та продовжила свою роботу.

— Ти перша хто так принижує Короля пекла!

Чим більше він дратувався – тим більше мені хотілося над ним далі жартувати.

—  А як тобі ідея написати це на етикетці: "зібрано особисто Королем пекла"? Уявляєш, який буде ажіотаж? — я засміялася так, що відро ледь не випало з рук, бо знову побачила його безцінний вираз обличчя.

Минуло десь пів години, коли відра вже були повні, а руки почали втомлюватись. Я почала спускатися, намагаючись не тільки втриматися на драбині сама, а й заодно спустити повне відро вниз. Та раптом третя сходинка затремтіла — і хрясь! — дерев’яна щаблина тріснула навпіл.

— Ой!

Я полетіла вниз, одночасно панікуючи та сподіваючись не приземлитися зверху на відро. Але замість болісного удару впала на щось м’якеньке, тепле й пахло воно дуже  знайомо. Коли розлюбила очі, до мене дійшло, що мене впіймали. Точніше, впіймав демоняка особисто.

Ал стояв, широко розставивши ноги для рівноваги, міцно тримаючи мене однією рукою за талію, а іншою під ногами. Моє обличчя опинилось зовсім близько до його. Я проковтнула слину. Серце ледь не вистрибнуло — страх змішався з якимось іншим почуттям.

В помаранчевих очах промайнула справжня тривога.

— Ти в порядку? — тихо спитав він.

Я трохи збентежено кліпнула.

— Ага. Просто перевіряла твою реакцію. – Підняла великий палець догори. — Вона у тебе на тверду п'ятірку!

— Ти...!

Руки Ала раптом міцніше стиснули мою талію — і я згадала, що його пальці мали б бути липкі від черешневого соку. Уявивши наслідки, атмосфера миттєво змінилася і усі непотрібні думки вивітрилися.

— Постав мене на землю!  Швидко!

Він послухав, і за мить я вже обмацувала одяг, шукаючи плями. Фух! Здається, чисто.

Тоді глянула на Алтеа та щиро подякувала за його швидку реакцію. Бо якби не його допомога могла б добряче так забитися.

— Що я чую? Хазяйка вперше подякувала!

— Можеш бейджик собі на груди почепити з відповідним написом!

Він зацікавлено спитав, що таке бейджик, а коли дізнався, то знову надувся. Бо на його думку, я роблю з великого демона клоуна!

— Так-так, звісно! Це мій щоденний пункт у списку "як принизити Короля пекла". — Театрально закотила очі до неба, а потім жартам прийшов кінець, бо потрібно було збирати з землі черешню заново у відро і ремонтувати драбину.