19

***
Варення я доварила ще ввечері, але банки закривала вже зранку. Поки впоралася з усім, минула добра половина дня. Я саме збиралася йти на город, аби встигнути ще щось зробити, коли у двір зайшов староста й сказав, що мені привезли якісь товари. І тут я одразу згадала про своє замовлення. Українські продукти.
Той чоловік із крамниці таки дотримав слова й за окрему плату привіз усе, щойно з’явився товар. Якщо подумати, це навіть круто. Середньовічна доставка: без застосунків, усе офлайн. Може замутити собі подібний бізнес?

— Ой, як чудово! – плеснула я в долоні. — Вже біжу!

Алтеа, звісно, замаскував ілюзією свій колір очей, й теж пішов зі мною. І дуже вчасно, бо коробок виявилося дві: одна маленька, а друга така велика, що я вже подумки дякувала демонічній допомозі. Все ж таки, саме її він і ніс назад.

Дорогою ми натрапили на пані Василину — сусідку, яка жила через кілька хат від нас. Жінка відразу почала розпитувати про життя, город і між іншим запропонувала купити свіжої бринзи. Я чемно відмовилася й уже хотіла завершити розмову, коли помітила знайому зміну в кольорі очей Алтеа.

І відвернутися не можу. Лише на мить зведу з нього очі — і демоняка вже щось утне!

– Опусти очі, — тихо прошипіла йому, щоб не дай боже ніхто не помітив.

Алтеа всміхнувся й підкорився, опустивши погляд. Але ця усмішка на його обличчі... вона мала в собі більше диявольської насмішки, ніж розкаяної скромності.

Ти спеціально дратуєш мене, так? Гаразд. В такому разі будь готовий до наслідків.

– Ми поспішаємо, тому прошу нас вибачити, — мала на увазі, що розмову завершено.

– Ах, так, звичайно. Йдіть.

Жінка теж пішла своєю дорогою, але наостанок озирнулася і погляд її був занадто пронизливим.  Здавалося, вона щось запідозрила, але ще не могла скласти пазл.

Я недобре зиркнула в сторону Алтеа. Все через нього! Якщо хтось дізнається правду про Марка – особисто прикопаю цього демона десь за сараєм.

Після нашої зустрічі з пані Василиною, вона невдовзі перестріла жінку старости і розповіла про нас з Марком. Але зовсім не про те, чим я так була схвильована.

– Ходімо,  —  смикнула я його за рукав сорочки вільною рукою. Алтеа рушив вперед, немов арештант під вартою. Бракувало тільки мотузки й барабанного супроводу.

І що з ним робити?

Допомога Алтеа може виявитися… небезпечно дорогою. І водночас його не можна залишати без нагляду. Як то кажуть: ні вдома залишити, ні з собою взяти, а шкоди наробить і там, і там.

Чим же зайняти його?О! Є ідея!

– Постав коробку в тінь та йди в дім,  —  наказала йому і сама покрокувала в сторону вхідної двері.

– Хазяйка покарає мене?  —  його голос був наповнений страхом, але це все фальшивка. Тому що я чула услід за цим ледь чутний іронічний смішок.

Залишивши питання без відповіді, поквапилася всередину, щоб знайти на кухні рис та гречку. Насипала їх до великої миски й почала старанно змішувати їх.

Сьогодні я граю роль злої мачухи, а наш король демонів буде Попелюшкою на мінімалках. І при ділі, і в якості покарання підходить.

Мабуть, Алтеа зовсім не очікував такого повороту, бо, почувши про сортування круп, на обличчі Марка відобразився неабиякий подив.

– Лінитися не можна. Використання магії під забороною. Усе має бути виконано твоїми власними руками,  —  не стрималася від задоволенної усмішки,  —  і бажано до вечора.

— Знаєш, — мовив він замислено, глянувши вдалечінь, — я б без вагань дав тобі посаду при дворі в пеклі.

– Яку саме?

– Вигадувати, як допитувати та катувати людей.

Моя усмішка зів’яла, наче троянда під снігом.

– Король демонів виявляється ще той жартівник. Сподіваюся, не занудьгуєте за цією монотонною роботою.  —  Я підняла брову та подивилася на нього з викликом, наче кажучи: «Всеодно нічого зробити мені не зможеш, тож наступного разу думай, перш ніж грати зі мною в ігри».

Поплескавши його по плечу — ніби доброго вола на ярмарку, — я вийшла надвір. Без допомоги Марка роботи лише додалося. Я мусила ще вирвати бур’яни з картоплі.

Ех. Коли вже цей демон зникне? Від нього одна шкода!

Закінчивши з травою, я зайшла до хати. Вже був пізній обід і мені потрібно було нормально поїсти.

– Як справи?  — запитала я у демоняки, зовсім не з цікавості. Скоріше, хотілося поглузувати над ним.

Алтеа схилився над мисками й, з виразом страдника, кропітливо відділяв рис від гречки.

– Тільки половину зробив, хазяйко, — сухо відрапортував він.

– Гаразд. Час обідати. Треба прибрати все це, — сказала я  і швидко згребла купку рису зі столу в миску... де все ще були змішані крупи.

Шок, а потім лють на обличчі демона в ту мить не описати словами. Це було набагато більше, аніж просте бажання вбити. Якби міг — він би на місці розірвав мене голими руками.

Однак, з нас двох саме я мала владу над ним.

В його очах спалахнув пекельний вогонь, але голос був рівним, майже небезпечним у своїй спокійності:

– Хазяйка зробила це спеціально?

– Так. — Прямо сказала у відповідь.

Я підійшла до нього  майже впритул та нахилилася, щоб наші очі були на одному рівні.

– Хіба Алтеа не зробив теж саме вранці? Хочу, щоб ти засвоїв урок і був слухняним. Інакше наступного разу на цій самій гречці будеш вже стояти на колінах.

– А я думав ти оберігаєш тіло хлопчиська,  як зіницю ока.

– Знаєш це і всеодно намагаєшся втягнути його в неприємності? — прошепотіла я, проводячи рукою по його волоссю з ніжністю, яка більше лякала, ніж заспокоювала. – Давай надалі продовжимо грати роль доброї хазяйки та її підлеглого. Ти ж більше не збираєшся  погано себе поводити і справді розізлити мене, так? — лагідні інтонації зникли з мого голосу.

Пальцями іншої руки схопила його за підборіддя й трохи підняла вгору. Цей жест не мав сенсу. В книгах він трапляється доволі часто і розрахований на те, щоб показувати домінування над кимось. Мені просто треба було якось гідно вийти з ситуації і водночас нагадати, хто тут господар.