15

***
Наступного дня ми закінчили проріджувати помідори, повечеряли, і я вже збиралася піти в літній душ. Саме тоді Марк раптом покликав мене кудись із собою.

Моїх питань він уникав, лише з таємничим виразом обличчя обіцяв, що побачене мені сподобається. Підняла брову. Для чого ця секретність? Усе одно я впізнала дорогу до озера, коли погодилася і вже йшла за ним. Тільки ніколи тут не бувала вночі.

Ніч була ясною і ми досить швидко дісталися до берега озера, де Марк допоміг мені сісти в човен. Як виявилося, саме на цей сюрприз він витратив три мідні монети,  заплативши їх дідусю Пафасу. Цей чолов'яга зазвичай проводив свої дні сидячи в човні посеред озера. Він казав, що рибачить, але під вечір було за щастя побачити в його відрі хоча б пару рибин.  А все тому, що він засинає через півгодини, після того, як бере в руки вудочку. Хто знає, скільки риб зірвалося з гачка, поки він встигне прокинутися і допетрити в чому справа.

 Марк гріб до середини озера, а я задумливо поглянула у воду. Три мідяки за аренду човна на годину-дві абсолютно нічого не варті для людей з золотими монетами. Але для звичайних селян нерозумно витрачати таку суму на подібні забаганки. Я не хотіла, щоб про нас почало ходити ще більше чуток і односельці вважали, що раз у нас грошей кури не клюють, то й вони зможуть чимось поживитися. Або десь в чомусь надурити нас.

Та я нагадала собі про старання Марка. Хлопець спеціально привів сестру помилуватися природою, а я зі своїм буркотінням бабки-скнари тільки зіпсую нам обом настрій. Краще отримувати задоволення від ситуації. Сама йому постійно казала, що щастя в дрібницях.

– Ми з Йеном тренувалися якось тут і побачили наскільки прекрасне озеро вночі, затримавшись до піздна. Я захотів розділити цю картину з тобою.

Прекрасним виявилося не лише озеро. Верби, які схилили свої розлогі й величні гілки, а їхні силуети віддзеркалювались на гладенькій поверхні води. Далі, трохи вглиб, починалися густі ряди смерек, мов вартові лісу, що мовчки стерегли спокій цієї місцини. За ними, велично здіймаючись у небо, стояли гори — суворі, мовчазні, оповиті сріблястим серпанком туману.

А над усім цим панувало безмежне нічне небо, всіяне міріадами зірок.

– Справжня краса!  —  вигукнула, із захватом спостерігаючи за повним місяцем. – Дякую, що привів сюди! Мені подобається!

– Сестро,  —  покликав Марк тихим голосом і я озирнулася. Ніч була світлою, що дозволяло побачити його щасливе обличчя. – Можливо, в минулому я робив помилки, доставляв неприємності усім, але тепер все змінилося. Будь-яке твоє слово є законом для мене. Якщо ти скажеш мені піти на північ,  я ніколи не поверну на південь!

Нерозуміюче кліпала віями. Про що це він? Які помилки? Неприємності? Коли подібні думки зародилися в його голові? Я ж тримала ситуацію під контролем.

Відкрила рота, щоб не дати непорозуміння розростися у щось більше, як він знову з великим ентузіазмом розпочав:

– Нехай вигляд цього озера вночі – це поки єдине, що я можу зробити для тебе. Але надалі збираюся багато працювати заради нашого безбідного майбутнього, щоб тобі більше не довелося хвилюватися.

– Сьогоднішній красивий пейзаж порадував мене набагато більше, аніж будь-яке золото. І це тобі не варто перейматися через майбутнє та гроші. У нас їх достатньо. Головне, щоб ти був щасливий, займаючись улюбленою справою. — Так, знаю, пару хвилин тому я збиралася сказати дещо інше, втім передумала.

Наші нинішні стосунки й так тримаються на брехні про родинні зв'язки. Ще одна брехня нічого не змінить.

Відчуття важкості змусило мене опустити погляд. Наче величезний тягар ліг на груди.
Настрій різко погіршився. Я брешу дитині заради власної вигоди. Граю роль люблячої сестри. Хоча без вагань покину Марка, якщо просто зараз мені скажуть про повернення додому.

Та я все одно не могла розповісти правду. Ідея з фермерством спрацювала. Лиходій прожив спокійно минулі два місяці, нинішнє оточення не спонукає його до поганих справ, а робота на городі не дає багато часу на дурниці. Треба ще протриматися до осені. Амелія встигне визначитися з почуттями до Джастіна. Навіть, якщо вони зустрінуться колись з Марком, доля цієї трійці не повернеться до попереднього курсу.  А я потім вигадаю, як "сестра" поїде кудись далеко, зустріне кохання усього життя і залишиться там жити.

Гм. Чи не знайти мені людину, яка час від часу буде відправляти Маркусу листи від імені його сестри?

Місячне сяйво сріблом пролилося на поверхню води, перетворюючи краєвид на щось неземне. Нахилившись убік, провела рукою над водою, ледь торкнувшись місячного віддзеркалення і те розбіглося по поверхні ніжними колами.

Вода, на диво, була теплою.

 Марк вже деякий час мовчав. Я занадто поринула у власні думки, пропустивши момент, коли навколо запанувала тиша. Аж занадто тихо. Внутрішній голос казав, що це підозріло, однак, я відмахнулася від нього.

– Давай повертатися? Завтра рано вставати, а я ще душ не встигла прийняти.

Човен скрипнув та захитався, коли Марк піднявся на ноги. Вдалині почувся крик сови. Я озирнулася, збираючись глянути на хлопця, але чужа рука вже штовхнула мене в плече.

Опинившись у воді, я спочатку не надто панікувала, бо сприйняла вчинок Марка за невдалий жарт. Плюс, я добре вмію плавати і дістатися берега зможу без проблем. Якби не жирне таке "але".

– Гей! Це підло! – Закричала, випливши на поверхню.

Моя улюблена червона стрічка десь загубилася при падінні, через що волосся знаходилося в повному безладі й довелося його прибирати з обличчя. І тут же зіткнулася з крижаним поглядом помаранчевих очей.

Не Марк. Клятий демоняка повернувся!

П’ятою точкою я відчула наближення катастрофи. Що робити? Пливти назад до човна? Це те саме, що лізти в пащу до тигра. Але до берега далеченько, не впевнена, що губи демона просто так розтягнулися в хитрій посмішці. Він задумав чергову паскуду.

– Я казав, що повернуся. – Тон його голосу пробирав до дрижаків.