14

Минув місяць
   **
Наше життя увійшло в звичний для села ритм. Підйом на світанку, щоб встигнути з усіма справами до початку спеки. А роботи вистачає завжди. Іноді складається враження, що ми ходимо по нескінченному колу, де ти постійно поливаєш рослини, прополюєш, вириваєш бур'ян, який треба потім віднести в тінь на купу для майбутнього компосту. Не кажучи вже про роботу в дворі. За цей час ми прибрали в сараях, підремонтували їх та викинули увесь непотріб. Доски не викидали, а склали акуратно під навісом, бо опалення тут пічне і на зиму ще треба буде заготовлювати дрова.

В такі моменти сумую за домом в Україні.
Сказати чесно, з'явилися сумніви щодо швидкого повернення і жалкувала про рішення відправити Марка в село. Фермерство забирало усі мої сили! Тут голову ніколи підняти, про звідництво лиходія з якоюсь дівчиною взагалі мовчу! Не вистачає на то часу!!!

Краще б я просто відвезла його в місто, купила маленький замок і возила на бали! А ще спокійно могла б вважати подорож в книжковий світ відпусткою. Сон до дев'ятої ранку, прогулянки в красивих сукнях, відвідини ресторанів, кондитерських, театрів та виставок.

Господи, нащо, ну нащо ти послав мені ту кляту думку про перетворення лиходія на фермера?!

– Сестро, у мене до тебе є прохання! – одного разу прозвучало над моєю головою.

Відірвала погляд від книги. Що за здібність тихенько підкрадатися?

– Яке саме?

– Мені потрібні три мідяки.

Здивування було неможливо приховати. Сума мізерна, але гроші загалом він просить вперше. В голові народилося купа припущень, та я вирішила залишити їх при собі. Просто дала йому монети.

– Дякую, сестро. Тоді я пішов! — він з усмішкою махнув мені рукою і дуже швидко зник за дверима.

– Ага. – На автоматі промичала я.

Хоча моя енергія та запал поступово знижалися, з Марком ситуація абсолютно протилежна. Хлопця нічого не напружувало. Працювати з землею йому подобалося, він уважно слідкував за усіма етапами вирощування овочів, робив замітки та на город поспішав раніше за мене. І взагалі з кожним днем ніби розквітає, всміхається щасливо, трохи набрав ваги і виглядає здоровішим.

Ну. Місія полягає в тому, щоб зробити його щасливим. В якомусь сенсі я вже вже досягла успіху.

Вільний час у нас був з одинадцятої до четвертої години дня і зазвичай він його проводив або допомагаючи мені з приготуванням їжі, або намагаючись навчити Йена самообороні. З іншими підлітками в Лісовому він інколи ходив на озеро купатися або ж з Ясмін разом сиділи на лавочці перед домом Еліски, але близьким другом можна вважати саме цього худорлявого хлопчика.

Я не шкодувала, що дозволила їм дружити. На відміну від оригіналу, ці двоє нічого лихого й на думці не мають, а лише проживають життя звичайних людей. Нехай би і надалі вони завжди були такими.

Щодо мене...
На початку літа я з першої години дня до четвертої спала, бо до пізньої ночі читала книжки. Але потім порахувала, скільки свічок встигла спалити і що режим сну все більше злітає, стала читати вдень та рано лягати спати. До речі, завдяки новим знанням я краще розбиралася в травах. У першу чергу ходили збирати ромашку, потім — м’яту, чебрець та звіробій. Усі трави повісили сушитися в коридорі, і тепер там стояв густий літній запах — теплий, трохи терпкий і дивно заспокійливий.
***

Марк

Марк разом зі своїми друзями повертався з озера. На цей раз вони ходили туди не купатися, а щоб знайти діда Пафаса. У хлопця була до нього одна важлива справа.

— Хто б міг подумати, що ти такий романтик, – відзначила веселим голосом Ясмін. — Цікаво, своїй дівчині ти теж будеш влаштовувати такі сюрпризи?

Почувши ці слова, вуха Марка мимоволі почервоніли, і він кинув короткий погляд на Ясмін. Дівчина була гарною і усі хлопці в селі впадали за нею. Спочатку вона казала, що спілкується з ним, бо її мати просто сказала за ним приглянути. Все ж таки, вони з Ріною їхні сусіди, і Марк новенький тут. Потім уже постійно крутилася поруч із ним та Йеном. А коли у них були тренування,  вона теж іноді приєднувалася, хоча частіше все ж сиділа в тіні великого дерева та спостерігала за ними.

— Які дурниці! Треба вчитися, а не думати про романтику та дівчат! Інакше ми все життя просидимо в цьому селі, а наше майбутнє буде вкрай темним! – голос Йена був настільки категоричним, що здивувало Марка. Хлопчина уже не трусився від кожного шереху, але рідко висловлював свою думку і було важко зрозуміти про що він думає.

Ясмін хмикнула.

— З таким обличчям, як у мене, – вона грайливо відкинула довгу косу за спину, — моє майбутнє буде дуже світлим! І до того ж, – враз посерйознішала вона, – нам уже по вісімнадцять! Коли ще думати про романтику, як не зараз?

Йен похитав головою, мовляв, усе безнадійно. А Марк поплескав його по плечу та сказав:

— Коли я додав в твоє життя тренування, то нічого ж поганого не сталося? Так само і з романтикою. Просто треба знати міру...

Він не договорив.
Погляд раптом зачепився за щось попереду, і гарний настрій почав стрімко випаровуватися.

— Що таке? — не зрозумів Йен.

Відповідати не довелося, бо за кілька секунд друзі й самі побачили причину. Назустріч прямувала знайома компанія хуліганів,  сьогодні чомусь вони були без Вільгельма і, судячи з їхніх обличь, вони налаштовані на конфронтацію.

Хотілося просто пройти повз. Не тому, що страшно. Марк ніколи б не злякався цих дітей. Просто день видався напрочуд чудовим, він тільки закінчив з підготовкою сюрпризу для сестри і псувати настрій бійкою останнє чого б хотілося. До того ж Ріна чітко дала зрозуміти: триматися подалі від проблем, не встрявати в конфлікти і не шукати пригод на власну голову.

Він навіть на мить подумав, що не погано було б проігнорувати підлітків. Можна зробити вигляд, що вони їх знати не знають й пройти повз.

Можна...

— О, це ж той дивак.

...не можна.

Марк примружився. От не хотів він обирати між спокоєм і тим, що правильно. А тут правильно дати по пиці кожному з цієї трійці.