11

Марк

***
Занепокоєння сестри все більше помітно. Вона старалася пояснювати йому очевидні речі, ніби боялася, що він може повернутися на слизьку доріжку. Також він випадково почув її розмову з Еліскою. Помилки бути не може. В минулому він водився з поганими хлопцями і їхній сім'ї довелося пережити непрості часи.

Незважаючи на втрату пам'яті, тепер він мав нести відповідальність за власні вчинки і не хвилювати більше Ріну. Знайти хорошого та надійного друга? Не проблема. Він закінчить з пошуками ще до початку свята.

І довго шукати не довелося. Бо буквально за годину він побачив  хуліганів, яких побив нещодавно. За ними плентався той худорлявий хлопчина і в ту ж мить Марка осяяло.

Точно. Він знайшов того самого друга.

Щоправда, діяти треба було обережно й не викликати зайвих підозр. Може, сестра навіть похвалить його.

Підбадьорений власними думками, він вийшов за ворота.

Трійця збиралася максимально обережно оминути його, але застигли, як тільки почули його холодний вигук:

– Ти!

– Так? – Несміливо озирнувся Вільгельм.

– Не ти, — буркнув Марк і кивнув підборіддям в сторону хлопця позаду. – Ти. Іди сюди.

– Я-я-я? – Перелякано заїкався хлопчина, наче сам диявол спустився за його невинною душею.

– Послухай, — втрутися Вільгельм, — він же просто нікчема! Подись, який хилий!

Для переконливості він поплескав хлопчину по плечу. Той хитнувся й ледь встояв на ногах.

– Бачиш. Він тобі не суперник.

Марк схилив голову на бік. Це була невдала спроба захистити?

– Не витрачайте даремно мій час. – В його голосі з’явилися небезпечні нотки, після чого знову повторив до хлопчини: – Іди сюди.

Цього було більш ніж достатньо, щоб хулігани почали штовхати хлопчину в спину і приговорювати, щоб той поквапився. Бідолашний був білий, як полотно.

Марк відчував себе максимально ніяково. Хотів лише допомогти, але чомусь усі дивилися на нього так, ніби саме він тут головний хуліган. Подумки зітхнувши, він вирішив все ж таки довести задумане до кінця.

– Ви двоє, – це було звернення до хуліганів, – Починаючи з цього дня,  щоб я вас біля нього більше не бачив! Зрозуміло?

– Але... —  Збирався заперечити кривоносий.

Вільгельм  рішуче наступив йому на ногу і радісно проспівав, відступаючи:

– Зрозуміло. Нам все зрозуміло.

Швидкий крок цих двох міг позмагатися з кращими бігунами столиці.

Гаразд. Тепер можна перейти до основної справи. Марк повернув голову в сторону хлопчини. Руки його трусилися, а сам він був на межі того, щоб втратити свідомість.

– Як тебе звати?

– Йен.

– Заспокойся, Йен, я не збираюся тебе бити.

Хлопчина різко підняв голову і, ніби не вірячи своєму щастю, з надією перепитав:

– Справді?

Коли Марк кивнув головою, той почав чогось йому дякувати. Справді дивно, дякувати лише за те, що тебе не б'ють. Щоб не мучити невідомістю бідолашного, він одразу повідомив чудову новину:

– Моя сестра сказала знайти мені надійного друга, який в разі чого зміг би мене захистити. Як бачиш, я вибрав тебе.  

Йен роззявив рота від почутого й ошелешено почав кліпати віями.

– Мене? — про всяк випадок перепитав він. Бо, хто знає, може йому почулося? Але відповіддю був стверджувальний кивок  Марка. – Чому? Я ж і себе захистити не в змозі.

– Поки що ні. Але невдовзі ти будеш ідеальним кандидатом на роль мого друга! – Пообіцяв Марк та плеснув хлопця по плечу. – Для цього я тренуватиму тебе.

– Мені жаль вас розчаровувати, проте, я нічого важче за перо й книгу не тримав в руках.

Підтекст його слів "пожалійте мене, будь ласка, дайте спокійно навчатися" зрозумілий. Та Марк відступати не збирався і кандидатуру затвердив з першого разу.

– Тоді будемо поступово наближатися до мети. У мене є зараз пара вільних годин. Ходімо. — Він потягнув його у двір, щоб перевірити з чого треба починати. – А, і ще, не називай мене на ви. Ми з тобою будемо друзями, тож для тебе я просто Марк.

– Гаразд, — погодився Йен та подумки зітхнув, змирившись зі своєю вимушеною роллю друга. Все ж таки, краще бути другом, аніж хлопчиком для биття.

Марк щасливо усміхнувся. Сестра буде задоволена почувши новину про його дружбу з Йеном.