9

 Марк

***

Того вечора Марк закінчував переносити коробки з вулиці в дім. Він присів ненадовго біля воріт, не в змозі вирішити дилему: відпускати курей зараз, чи дочекатися, поки сестра прокинеться? Йому створіння подобалися і здавалися милими, однак, Ріна інша. Якщо вона зранку вийде і побачить пекельних курей, які вільно гуляють по території,  то  злякається?

– Чекайте до завтра! — з усмішкою показав на них вказівним пальцем.

Пекельні кури нервово заклекотіли й дружно збилися в кут клітки. Хлопець в замішанні глянув на палець.  Вони так реагують через контракт? Продавець не брехав: хазяїн має беззаперечний авторитет.

Але ідилія тривала не довго. Спочатку він почув чиїсь кроки, потім сміх, а згодом – несміливий хлопчачий голос:

– Мені вже час додому. Батьки хвилюватися будуть.

У відповідь пролунав гучний регіт.

– Ти що, мала дитина?

– Ага. Навулиці ще не стемніло, а він біжить додому, бо мамка чекає!

Хлопчина щось пробелькотів. Нечітко, але було зрозуміло: він боїться й не здатен дати відсіч.

Марка це не стосувалося. Він потягнувся до клітки, збираючись йти до будинку, але рука завмерла на півдорозі, як тільки він почув зневажливе:

– О, хіба це не дім тієї багатої кралі?

– Точно. Всі кажуть, що одружитися на ній означатиме насолоджуватися достатком все життя.

– Може спробувати, га?

«Якась нікчема збирається підбивати клинці до моєї сестри? — Ця думка змусила його похмуро зсунути брови до переніссі».

Не те, щоб він планував у майбутньому влаштовувати істерики та капризувати з приводу її заміжжя, але варто оцінювати ситуацію тверезо. Хіба в цьому селі взагалі міг знайтися хтось гідний Ріни?
Навряд.

Чоловік мав бути під стать його сестрі:  розумний, сильний, багатий і, можливо, з титулом.

Звичайно, серед жителів знайдуться хороші люди, але більшість з них буде полювати за багатством. Той ще клопіт перевіряти справжні наміри кожного.

Марк дурним не був. Він чудово розумів, що в їх родині грошей достатньо. Це можна розгледіти по якісних меблям в домі та покупках на ринку. Особливо це помітно було сьогодні, коли він забажав пекельних курей і сестра вагалася тільки через страх перед ними. Золото її  не турбувало.

Тоді навіщо вона постійно говорить про економію? Що вони не могли найняти робітників? Може, вона приховує щось?

На думку приходили тільки варіант з його поганими звичками в минулому. Витрачав гроші направо та наліво, а ще міг потрапити під вплив поганих хлопців. Не дивно, що так він й потрапив у халепу. Може, вони навіть від когось тікали? Інакше навіщо ховатися в селі під магічним куполом, який гарантує безпеку?

«Не хвилюйся, сестро! Я змінюся! Буду робити все, що ти скажеш і нізащо не повернуся до старого життя!  —  такого висновку дійшов Марк, коли роздумував над ситуацією ще під час їхньої поїздки додому».

– Перед моїм шармом ніхто не встоїть! — Тим часом,  продовжувалася розмова.

– А якщо буде проти, то...

– То що тоді? – глухим голосом спитав Марк, піднімаючись на ноги.

Неподалік від воріт стояли двоє дужих хлопців приблизно його віку. Русяве волосся, нічим не примітні обличчя — такі забудеш за хвилину. Хіба що в нижчого був криво зламаний ніс, і саме він сіпнувся, почувши чужий голос.

А, точно. 
Лише тепер Марк помітив третього хлопця. Худий, із бігаючими очима, наче постійно шукав, куди втекти. На суперника не тягне.

Ех. Встрягати в конфлікт з місцевими хуліганами теж не входило в його план "слухняний молодший брат", але як можна змовчати? Поки пусті балачки не перетворилися на реальні дії, він мав поставити їх на місце. Чомусь Марк був абсолютно впевнений: навіть утрьох вони не становлять для нього загрози.

– Ти ще хто?

– Я брат дівчини,  про яку ви тільки-но говорили.

– А що ми сказали? Усім відомо, що твоя сестра багата і всі хочуть її. — Остання фраза  була сказана провокаційним тоном, спеціально виділивши "хочуть" і мерзенно зареготав.

Марк не кинувся одразу на нього з кулаками. Він спокійним кроком вийшов навулицю через хвіртку і, м'яко, з клацанням закрив її за собою. Проте, внутрішня напруженість та лють підібралися неймовірно близько до межі.

– Думаю, ти не розумієш простих речей і чим відрізняється людина від відходів. Я поясню.

– Що? Ти зараз назвав мене відходами?! — З оскалом  вигукнув кривоносий.

Марк гмикнув.

– Бачу, зі слухом не так вже й погано в тебе.

Цього вистачило. Словесні баталії припинилися і вони перейшли до дій. Їх не хвилювало, що битися вдвох проти одного — це трохи жалюгідно.

Удари сипалися розмашисті, але досить хаотичні. Ухилитися, а потім контратакувати виявилося зовсім не важко. Наче тіло саме пам'ятало. Більш того, Марк зрозумів тільки згодом, що кулаки влучають у болючі точки – плече, ребра, коліно. Його удари були нищівними, та в той же час не залишали слідів.

Обидва його суперники опинилися там де їм і місце – в купі з навозом. Він глянув на них зверху вниз з ледь помітною насмішкою.

– Моя сестра права, — кинув він. — Сміття завжди потрібно викидати в належному місці. 

Помітивши,  що за його спиною переминається з ноги на ногу заляканий хлопчина, він запитально глянув на нього.

– А ти чого ще тут? Хіба додому не поспішав?

Двічі повторювати не довелося. Він зник зі швидкістю переляканого курчати. 
Марк же спокійно повернувся до будинку.