8

 ***
Вже темніє, а ми все тряслися в дорозі. У Марка он очі вже злипалися. Бідолаха. Втомився за сьогодні.

Я аккуратно поклала долоню йому на маківку й потихеньку схилила голову собі на плече.

– Сестро? — сонно мовив хлопець.

– Я розбуджу тебе, коли приїдемо.  А поки можеш подрімати.

– Все гаразд, я не хочу спати!

Не дивлячись на  протест, я утримала його в попередньому положенні.

– Слухайся старшої сестри, це корисна звичка.

– Ти говориш, ніби старша мене на двадцять років, – зі смішком промовив Марк, – а насправді між нами різниця всього в рік. І зростом я вище!

– Але в сім'ї найстарша я і нічого з цим не поробиш!  —  Протягнула, щоб подражнити хлопця.

Він зітхнув і більше не сперечався.
З усмішкою погладила його по волоссю. Невдовзі  дихання Марка стало більш розміренне. Таки заснув.

Я подивилася вниз на його розслаблене обличчя. Напевно, пройшло вже більше пів місяця з моєї появи тут і нашого спільного проживання, але це вперше ми знаходимося так близько. Я відчувала  тепло його тіла. Справжнє тепло. Він був людиною з плоті та крові, а не просто вигадкою, чи набором слів в книзі.

В серці відчувалася важкість.

Мені подобалося читати романи, де головні героїні кохані,  щасливі та захищені. В той час, як в реальному житті батька майже не бувало вдома, а для матері існувала тільки молодша сестра. Коли мені було тринадцять років у бабусі похитнулося здоров'я і сім'я вирішила мене відправили в село їй допомагати.

« — Слідкуй за дядьком Тимофієм,  — наставляла мати перед тим, як залишити у бабусі. – Почуєш щось про спадок, заповіт, або він схилятиме бабусю залишити дім йому — одразу дзвони.

– Гаразд.

– От і добре. Ну все, мамі пора. Бувай. – Вона всміхнулася, але варто їй було відвернутися, як почувся шепіт, наповнений презирством: – Хоч тут корисна буде.

Я тоді вже звикла до такого відношення і десь глибоко в душі відчувала справжню радість, що житиму подалі від них».

Мабуть, я проєціювала себе у власних книгах. Створювала героїнь із добрим серцем, вибуховою магією, родиною, яка обожнює її з першого розділу, і чоловіками, які готові застеляти їм шлях пелюстками троянд. Типові Мері Сью.

Тепер, опинившись в цій самій книзі, я мала оточити любов'ю і теплом людину, яку зробила жертвою сюжету та кинула в саму безодню самотності.

Мені шкода, Маркусе.

Я дійсно несправедливо обійшлася з тобою, але ще є шанс все змінити. Перша сюжетна лінія тріснула: ти не зустрівся з Амелією, а значить – не закохаєшся в неї. Потреби в суперництві з Джастіном немає, як і в силі демона. Цього разу ти можеш щасливо жити. Без зайвих драм, вбивств та викрадень.

Головне – не дати твоєму батькові дотягнутися до тебе.

– Я обов'язково захищу тебе! – прошепотіла я. Напевно, більше собі, ніж йому.

Прикрила очі, як мені здавалося, тільки на мить, а відкривши їх, побачила стелю власної кімнати. Що..? Як так? Коли я встигла потрапити сюди?

Сіла в ліжку. Одяг на мені той самий, а за вікном світає. Невже я заснула і хтось приніс мене сюди? Боже, як ніяково! Аби тільки слину не пускала уві сні.

Після ранкових процедур, хутко переодягнулася й майже злетіла сходами вниз. А там чекав мій скарб у вигляді коробки з покупками. Мило, зубна паста, порошок, ліхтарик, крем для рук, деякий одяг та взуття. Справжній набір виживання урбаністичної потраплянки в умовах середньовічного побуту.

Я врятована. Життя значно комфортніше, коли є мінімум необхідного.

Цікаво, де розсада? Нічого не пошкоджено та не зламано? Ввечері планую висаджувати її в землю, гарненько полити й...

Думки про рослини були перервані появою Маркуса. Він вийшов з кухні, чого я не очікувала, бо зазвичай першою вставала я. А сьогодні хлопець не тільки прокинувся раніше, а ще й встиг сніданок приготувати.

– Добрий ранок. – Я хотіла привітатися у відповідь, але Марк випередив: – Як спалось?

– Напрочуд добре. А хто мене переніс в кімнату?

– Я.

– Справді? – Вирвалося з ноткою недовіри. Не зі зла. Просто несподівано було почути, що мене носить на руках підліток.

Марк ображено засопів, не оцінивши мої сумніви.

– Сестро, у мене достатньо сил, щоб донести тебе і на третій поверх, і не просити нікого іншого!

О, враховуючи його тренування ще на землях Вінтерхакс, сумніви були зайвими.

– Так-так, твоя сестра була неправа! Як компенсацію обіцяю приготувати тобі десерт. — На хвилинку задумалась, а потім урочисто виголосила: — Твій улюблений пиріг з ягодами?

– Я не проти. А ти навчиш...

Чого саме він хотів навчитися почути не вдалося. З двору долинув жіночий вереск:

– Що за чортівня?!!

 Ага. Гарне запитання. Я б теж хотіла знати, що там за чортівня там відбувається.

Я вийшла перевірити,  в чому справа – і застигла на порозі. На старій, перекошеній собачій будці сиділа пані Іриса, а незнайомий хлопець обхопив ногами та руками нижню гілку дерева біля тієї будки. Не дивлячись на його спроби втриматися, тіло все одно сповзало вниз. Кожного разу він дивився вниз, верещав, знову намагався піднятися трохи вище і все повторювалося.

Навколо них походжали кури. Їхнє пір'я настовбурчилось, очі небезпечно палали червоним, а кігті подовжились. Одна з них особливо зацікавлено цілилася на дупу хлопця і якраз уся зібралася, ніби перед стрибком.

Справжнісінький дурдом! От що відбувалося! Я навіть втратила дар мови. Просто стояла й кліпала очима.

– Сидіти! — гримнув Марк за моєю спиною.

Кури, наче добре навчені пси, синхронно плюхнулись на землю.

Його голос повернув мене до реальності. Кинула Марку наказ прибрати курей подалі, а сама пішла знімати непроханих гостей з дерева та будки. Та замість подяки отримала шквал обурення. Ледве дихаючи, пані Іриса допомогла хлопцю спуститися на землю та повернулася в мій бік.

– Ти..! Ти це спеціально? Спочатку один побив мого синочка, тепер друга знущається над нами обома! – визвірилася вона.