7

 *
 Наступні два дні ми продовжили готувати землю під грядки, а в суботу поїхали в найближче місто, де раз на тиждень проводилася ярмарка. Там маємо купити посадковий матеріал, курчат і поповнити запас продуктів. Порахувавши витрати, монетами наповнила вже два мішечки. Ех. Шкода, що тут картки і безготівкового розрахунку немає. Доводиться з собою носити золото, а це апріорі небезпечно.

Добиралися ми вже звичною дорогою і на тому самому возі. Єдине, на цей раз поряд зі мною сидів Марк. Через ранішнє пробудження ще до сходу сонця, очі в нього були сонні й він безперестанку позіхав. Навколишня природа його не надто цікавила. Скоріше, він би з задоволенням доспав втрачені години сну.

Я ставилася до цього з розумінням, бо в попередню поїздку заснула на цій жорсткій лавці. Але в плани по перевихованню лиходія входив пункт "показати йому прекрасне в дрібницях ". А прекрасного тут хоч греблю гати!

Взяти хоча б сонечко, багряні проміні якого тільки почали з'являтися з-за гір та пишного лісу. Повітря було свіжим, наповнене ароматами трав і, коли в обличчя лагідно вдаряв вітерець — не різкий, а такий, що ніжно тріпоче сорочку – він приносив з собою той приємний запах літа.

Ех. Я сама наче потрапила в дитинство.

– Краса!  —  я не втрималась і голос сам по собі став трохи голоснішим, тим самим привертаючи увагу Марка.

Він спочатку глянув на мене, а потім в той бік, куди я дивилася.

– Тобі подобається, сестро?

З усмішкою кивнула.

– Дуже. Я люблю знаходити в маленьких дрібницях радість. — Щоб не втрачати гарної нагоди, додала: – Таким чином кожен день одразу наповнюється змістом й світлими спогадами.

Марк дивився кудись вперед, явно задумавшись над моїми словами. 
Добре спрацьовано, Каріно! Отакими маленькими кроками зробиш з нього хорошу людину!

Саме в цей момент чоловік Еліски покачав головою та вирішив влізти в нашу бесіду зі своїми порадами:

– Краще б навчила його розбиратися в людях. Він же в тебе наївний, як дитя. Обдурять і добре, якщо не продадуть кудись!

Повільно повернула голову в його бік і подивилася так, що навіть у Еліски на секунду згасла усмішка. Дядьку, я тут працюю, намагаючись прищепити лиходію хороше мислення, а ти ламаєш все!

– Бути добрим зовсім не гріх!

– Не гріх, — кивнув пан Вацек,  погоджуючись зі мною. Але тієї ж миті торкнувся скроні пальцем і коротко постукав, сказавши: – Якщо вмієш ще оцим користуватися!

Еліска, яка сиділа поруч, смикнула його за рукав сорочки, щоб він припинив, але той лише відмахнувся.

Я справді зла! Тільки-но збиралася відкрити рота і дати відсіч, як мені на плече лягла рука Марка в заспокійливому жесті. Глянула на нього і здивовано кліпнула, бо на його губах розквітла світла й тепла усмішка. Попередні гнівні думки почали вивітрюватись, а замість них з'явилося захоплення його чарівністю.

Якщо зі своєю справжньою зовнішністю він нагадував чорну пантеру, то зараз — розгублене кошеня. Дуже миле. Ах. Моє серце не витримує такий передоз милотою!

Коли я вже боролася з власним бажанням вщіпнути за щічку цю милу дитину, Марк відповів замість мене:

– Не хвилюйтеся. У мене втрата пам'яті,  а не мізків.

Пирхнула.

Справді, його персонаж був загартований жахливим, а іноді й жорстоким, ставленням людей до нього. Як і зараз, на початку книги він трохи втратив пильність, однак, дурнем від того не став. В цьому сама встигла впевнетися, спостерігаючи за його розвитком навіть в звичайних побутових справах. І картоплю за пару днів він чистить вже так само вправно, як і я. Хоча для когось приклад з картоплею прозвучить смішно, але моя молодша сестра навіть в дорослому віці не змогла тому навчитися. От де біда!

– Добре, якщо так. — Сказав наш сусід і нарешті ця дратівлива бесіда припинилася, а ми повернулися до милування природою.

Хоча пейзажі навколо радували око, час від часу ми розмовляли з Марком, та все ж дві години занадто довго. А ще в черзі вистояли хвилин п'ять,  бо перед брамою в місто усіх перевіряли охоронці, звіряючись з портером в руці.

«Вдома блокпости, тут теж саме. – Не могла не зітхнути в думках».

Нас пропустили швидко, майже не перевіряючи — лише на Марка кинули погляд – і махнули рукою, щоб ми проїжджали далі. Я налаштовувалася на покупки, коли віз зрушив з місця, а охоронець повернув портрет в бік і це дозволило побачити намальоване обличчя Маркуса.

Серце впало кудись в п'яти.

Герцог взявся за пошуки ще активніше. Цього я очікувала, та всеодно на мить всередині усе похололо. Чи може він знайти спосіб викрити брехню? Стара зовнішність Марка не повинна ніяк проявитися під впливом будь-якої магії, але раптом...

– Сестро?

Голос Марка змусив винирнути з власних переживань. Я повернула голову в його бік. Мабуть, він до того щось питав, бо в його погляді читалося очікування.

– Пробач, трохи задумалася. Ти щось казав?

– Так. Куди підемо в першу чергу?
– От туди!  

Показала я на магазин з канцелярією, бо з усіляким добром для городу та курчатами туди йти не зручно, а мені треба купити папір. Ручки вистачить надовго, а от записники з України б'ють по кишені. Можливо, тутешній папір програє в якості, але зберігати ті записи десять років ніхто не збирався. Пару сезонів — і я звідси зникну. Тому сенсу економити на блокнотах не було.

Я попросила пані Вацека зупинитися неподалік від магазину і коли нарешті ступила на землю, з полегшенням видихнула. Може навчитися їздити на конях, щоб швидше добиратися до міста? Але тоді бідною буде вже моя п'ята точка.

– Повертаємося після обіду. Не запізнюйтеся!

– Гаразд.

Ми попрощалися з сусідами та пішли по своїх справах.

***
З канцелярського магазину вийшла з подвійним запасом паперу, бо Марк під час покупки спитав, чи вміє він писати. А по міркам цього світу він не просто вмів писати, а вважався освіченою людиною. Я не зможу подібне приховувати від нього і вже на ходу складала нову брехню про наших батьків, які подбали про нашу мінімальну освіту. Тож, попросила продавця додати ще таку ж кількість паперу і декілька книг про фермерство, географію та історію. Нехай лиходій читає. Забороняти такі прості речі було б дивно.