3.2

Гучний стукіт в двері дозволив уникнути смерті та привернув увагу "Марка". Гострий погляд, разом зі зловісною аурою навколо нього, гнітили. Навіть почала побоюватися за лицарів та бідного старосту, хоча це я тут знаходила в пастці його рук.

 Крем нарешті почав виконувати свою функцію — зміну зовнішності. Вилиці вже не були такими гострими, з'явився той самий дитячий жирок, який робив щічки пухкими. Тепер він міг сміливо познайомитися з навислими повіками, через що його очі зменшилися. Брови не врозліт, а прямі. І ніс поміняв свою форму.

Завдяки магічному крему риси обличчя Марка пом'якшилися та значно спростилися. Тепер можна не боятися лицарів. Для них він буде звичайнісіньким підлітком.

Але що робити з кольором очей, який явно видає його?

– Є хто вдома?  —  почувся крик старости. В двері знову постукали.

Напевно, Марк хотів йти до них, та ролі змінилися і на цей раз вже я вчепилася в його руку. Нікуди ти, дорогенький, не підеш!

– Так! Зараз! Зачекайте! —  вигукнула, після чого понизила голос до шепіту: – За мною, якщо не хочеш повернутися до самісінького пекла!

Мала на увазі маєток герцогства Вінтерхакса і хотілося вірити, що до нього дійшов сенс моїх слів.

– Наскільки багато ти знаєш?

 «Про що?  —  хотілося у відповідь запитати. Але раптом ми говоримо про різні речі».

– Цікаво?  —  хмикнула, ніби зовсім не вражена його чіпким холодним поглядом. А між тим, коліна тряслися і я ледь трималася на ногах. – Тоді підіграй, а я в свою чергу все розповім.

Кивнула підборіддям в сторону кімнати Марка. Спочатку він ніяк не реагував й, не моргаючи, продовжував дивитися на мене. Та вже наступної секунди мої руки звільнили від сталевої хватки, а сам хлопець спокійно послідував за мною.

– Лягай і, що б не сталося, прикидайся сплячим.

 Короткої інструкції достатньо. Він або послухається й захоче співпрацювати, або  піде наперекір. Так. Я ризикую. Але, знаючи Марка, навряд чи він кинется в ноги лицарям та благатиме його забрати в герцогство. У демона теж немає причин йти з ними. Куди цікавіше буде дізнатися, а чого ж я його притягнула сюди.

Не озираючись, вийшла та, начепивши на обличчя милу усмішку, спустилася на перший поверх. Староста вже встиг надутися, як жаба, через затримку. Я не мала шансу й рота розкрити, а будинок вже наповнило його буркотіння:

– Ти що, з іншого краю села йшла?!

– Пробачте. Через невеличку аварію виникла затримка,  —  Кивнула я на поламані двері власної кімнати. Демон постарався. Щоб його чорти назад у пекло затягнули!

Староста зайшов усередину й клацнув язиком, оглядаючи оселю. Ще мить — і його погляд упав на безлад, який залишив Марк у вітальні. Я поквапилась змінити тему:

– А ви прийшли..?

– Ах, так. Оці добрі люди,  —  вказав чоловік на трьох кремезних і високих хлопців з мечами на поясі та суворим виразом обличчя. З добрими людьми асоціювати їх аж ніяк не виходило, – шукають декого. Вони підозрюють, що твій брат може бути тією людиною.

Запитально підняла брову і прикинулася дурненькою, кліпаючи віями в нерозумінні:

– Мій брат?

– Час вашого приїзду збігається зі зникненням тієї людини.

– Це навіть близько не доказ. У світі багато людей зникає.

Староста нахилився до мене ближче, стиха, з усмішкою змовника:

— Мене попросили допомогти герцогу. Тож, сподіваюсь на твоє розуміння… і співпрацю.

А підморгувати в кінці нащо?

— Пані, аби розвіяти наші сумніви, дозвольте нам побачити вашого брата, — озвався лицар. Усмішка ніби з’явилась на його обличчі, але очі залишилися холодними, мов сталь.

 Добре. Нехай. Сперечатися з ними сенсу немає. Це викличе багато підозр. Краще погодитися на співпрацю, а потім швиденько спровадити. Тим паче, під час нашого приїзду в село у Марка була перебинтована не тільки голова, а й пів обличчя. Можна сказати, ніхто особливо не знав, як він виглядав, що нам двом на руку.

 Мовчки погодилася, кивнувши. Я запросила їх на другий поверх та жалібним голосом коротко розповіла про свій повний випробувань шлях в ці краї, і як нам не пощастило натрапити на бандитів.

 Лицарі слухали з непроникним обличчям, а от староста похитав головою.

– Графство давно страждає від тих злочинців, але наше село в безпеці. Тут навіть дрібні крадіжки рідкість!  —  А з якою гордістю він похвалився,  мов сам з мечем ганявся за злочинцями.

– Нам пощастило,  —  відкрила двері в кімнату Марка і подумки зітхнула, побачивши його в ліжку. Одразу відчула симпатію до слухняного лиходія. – Заходьте, але прошу поводити себе тихо.

Лицар уважно роздивлявся обличчя хлопця, звіряючись з портретом в руці, після чого зустрівся поглядом з напарником й той дістав з кармана фіолетовий камінь. Провівши ним над "сплячим" тілом, вони прискіпливо вдивлялися в будь-які можливі зміни.

Результату це не дало.

На мить опустила погляд в підлогу, щоб не дати побачити їм насмішку в очах. Хлопчики, ваші артефакти звичайні камінці проти моїх приготувань. Цей високорівневий крем розрахований на справжню, довготривалу зміну зовнішності. Теперішнє обличчя Марка до ілюзії не відноситься.

– То що, ви закінчили перевірку? Я б не хотіла, щоб мій брат прокинувся. Для скорішого одужання йому потрібен відпочинок.

– Так. Вибачте за підозри і наш візит.

Хоча говорив чоловік ввічливо,  але перед тим, як вийти з кімнати, озирнувся та глянув ще раз в бік ліжка. Напевно, щось викликало  підозри, але не знайшов до чого можна справді причепитися.

– Давайте поспішимо! Негарно довго залишатися чоловікам в домі молодої панянки,  — проторохтів староста, усіляко підганяючи їх до виходу.

– На все добре! – помахавши наостанок рукою, закрила двері. Привітна усмішка одразу злетіла з обличчя. – Головне не повертайтеся!

Радісно плеснувши в долоні та з почуттям виконаного обов'язку,  повернулася,  щоб йти вирішувати  більш нагальну справу. Але через раптову появу Марка просто перед собою, змушена була відступити і змушена була відступити, врізавшись спиною в двері.