1

– Хто ви?  —  слабким голосом запитав юнак, докладаючи немало зусиль, щоб не закрити очі.

Тут варто приділити їм окрему увагу. Його очі – блискучі, пронизливі, наче помаранчеві язики нестримного полум'я. Заворожує. Однак, спробуй пояснити місцевим таке поєднання зі сріблястим волоссям! Тут  переважна більшість має темне або русяве волосся, а блондина останній раз бачили років чотириста тому. Він був жорстоким демоном і майже влаштував Апокаліпсис.

Розумієте, так? Варто їм буде побачити його зовнішність і сюди прибіжить усе село з вилами в руках, щоб вбити монстра.

Але завдяки моїм старанням цього ніколи не станеться. Настій з рідкісних трав подіяв ще вчора і змінив колір волосся на чорне, а очі невдовзі стануть карими. Так він зможе спокійно продовжувати жити, як Маркіян і ніхто не вважатиме його проклятим дитям.

– Я?  — з невинною усмішкою схилила голову на бік. – Забув рідну сестру?

– Се…сестра?

А очі які великі від здивування. 
Розумію його недовіру та сумніви. Він цілком правий, ала згідно з сюжетом через випадок з падінням у нього сталася амнезія. Тож, вибору особливо немає і доведеться вірити на слово.

– Тільки не кажи, що дійсно не пам'ятаєш?

– Я...не знаю... —  розгублено пробелькотів він, голос його був ледь чутний: – Не можу згадати й власного імені.

 Щоб не виникло зайвих підозр не відводила від нього погляду, в якому була суміш різних емоцій: занепокоєння, сум і беззаперечна впевненість. Я тренувала вже цей погляд перед дзеркалом, поки не була певна, що виглядає правдоподібно.

Так, я добряче підготувалася перед майбутньою розмовою!

– Під час нападу бандитів ти впав з висоти. Не дивно, що пам'ять втратив. Зараз головне для тебе відпочивати і набиратися сил. А пам'ять повернеться з часом.  

Зверніть увагу: жодного слова брехні сказано не було. 
 Акуратно поправивши ковдру, я сказала, що приготую йому чогось смачного й легкого, та вийшла з кімнати.

 Отже.
Вам стало цікаво, хто він і як ми пов'язані? Чому я брешу йому? Тоді дозвольте коротко переказати події минулого тижня.

Усе почалося з того, що я перевіряла електрону пошту і відкрила дивний лист, в якому мене звинувачували у понівиченному житті і що я маю виправити помилки. Ще й наприкінці підписалися як герцог Вінтерхакс.

Знати б, хто це, чорт забирай, такий! Неважливо. Напевно, хтось невдало пожартував.

Видалення листа не вирішило проблему, тому що наступного дня вже надійшли погрози. Якщо не послухаюся, він затягне в саму історію і змусить там усе переписати.

– Боже,  — прошепотіла я, відчуваючи дрижаки по тілу. – Це якийсь сталкер? Завтра піду до поліції!

Звернутися до правоохоронних органів не встигла. Заснувши у своєму ліжечку, я опинилася невідомо де. Сірий простір, в якому не було ні кінця,  ні краю. І я зависла посеред нього, як муха в бурштині.

– Агов?!
– Аго-о-ов!  — вторило мені ехо.

Брр. Аж мурашки по спині пробігли. Я сплю? Чого мені сниться усіляка несенітниця? Передивилася фільмів жахів? Чи перевтомилася? На днях працювала, як навіжена й ледь встигла до дедлайну. 

Раптова поява переді мною постаті в чорній накидці не на жарт налякала.

– А-а-а!  —  заголосила і незнайомцю довелося відчути усю мою силу, яку я вклала в ляпас.

– А-а-а!  —  вигукнули у відповідь,  знімаючи капюшона й торкаючись до почервонілої щоки. – Я стара людина, а вона б'ється!

Тікати все одно було нікуди і я почала роздивлятися чоловіка передпенсійного віку, який стояв напроти мене. Довге сиве волосся, така ж борода, зморшкувате обличчя й усміхненні сірі очі. В іншій ситуації, можливо, сприйняла б його за доброзичливого дідуся. Та на даний момент я не була схильна дивитися на навколишній світ оптимістично і до цього незнайомця віднеслася з пересторогою.

– А я нервова людина, тому не треба отак зненацька підкрадатися!

 Він похитав головою та з апломбом промовив:

– Молодь!

А тоді з неймовірно великого рукава витяг  сучасний планшет, який зовсім не пасував до його образу древнього мудреця. Натиснув щось на екрані і почав зачитувати монотонним голосом:

– Творець світу номер 1555780, вітаємо вас у головному офісі! Повідомляємо, що у всесвіті "Під місячним сяйвом" виявлено критичну помилку. Згідно з внутрішнім протоколом, вас викликали для її усунення.

– Що за маячня? Яке ще місячне сяйво...?

– Творець 1555780,  —  він зробив паузу і незадоволено витріщився на мене, ніби я скоїла жахливий злочин. – Ви не пам'ятаєте власну книгу? 

Скільки б я не напружувала мозок, а у відповідь – хіба що звук перекоти поле можна почути в голові. Ні, спогади про написання книг в п'ятнадцятирічному віці лишилися, та хоч вбийте не зможу назвати про що вони були. Не кажучи вже про назву!

– Пане, я давно не пишу. Думаєте, одразу згадаю?

Дідусь сховав планшет.

– Ситуацію це не міняє. Через годину ви повинні відправитися у всесвіт "Під місячним сяйвом" і змінити долю персонажа.

Ага. Та я щодня тільки тим і займаюся, що подорожую по різним світах і рятую усіх по черзі.

 – І як часто ви змушуєте авторів власноруч змінювати написане?

– Вкрай рідко.  — Почулося його важке зітхання.

О. Себто, я в числі цих "щасливчиків"?
Чоловік повів зморшкуватою рукою по сивій бороді.

– Хлопець беззаперечно вміє донести свою точку зору. Адміністрітори сюжетів прийняли постійні скарги і ви, як творець,  маєте понести відповідальність за свого персонажа.

Це ж скільки він жалівся на свою долю? І не набридло йому? Чим саме він  незадоволений?

Згадуй, що ти могла такого написати, Каріно! В той час я дуже захоплювалася романтичним фентезі,  містикою, ще були азіатські новелли про демонів, богів і...

О, точно! Хіба сюжет однієї з книг не побудований на протистоянні святої з герцогом монстром? А в другій була потраплянка в інший світ. Вкрай непосидюча особа, яка на постійній основі знаходила неприємності, а дракон витягував її з них.